Поліваріантність особового імені як лінгвокультурний феномен

АНДРІЄНКО Лілія Олегівна,
кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник відділу мов України Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України,
вул. М. Грушевського, 4, м. Київ, 01001,
E-mail: lileja842@gmail.com
ORCID: https://orcid.org/0000-0002-5113-6966

Рубрика: У світі власних назв
Мова статті: українська

Анотація

У статті осмислено феномен поліваріантності особового імені. Подано авторську дефініцію терміна поліваріантність особового імені. Здійснено аналіз варіантної парадигми окремих імен, за якими в сучасному українському антропоніміконі закріпився статус офіційно-документальних. Простежено шляхи й способи розподібнення вихідного імені, розглянуто окремі варіанти одного імені за характером змін, які відбувалися в системі вокалізму, консонантизму і на структурно-морфологічному рівні. На численних прикладах чоловічих та жіночих особових імен проаналізовано найтиповіші адаптивні зміни, що привели до появи варіантних рядів.

Ключові слова: власне ім’я, особове ім’я, антропонім, український антропонімікон, поліваріантність особового імені, морфонологічна й структурна адаптація.

Література
Ажнюк Б.М. Переклад і міжмовна ідентифікація власних імен. Академік Олександр Савич Мельничук і сучасне мовознавство: Зб. наук. праць. Київ: Видавничий дім Д. Бураго. 2012. С. 228‒236.
Белей Л. Природа особових імен та їх відтворення засобами чужої мови. Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства: Зб. наук. Праць.Ужгород, 2016. Вип. 21: Ареалогія й ономастика. С. 198-202.
Етимологічний словник української мови: У 6-ти т. Упоряд.: Р. В. Болдирєв, упоряд.; гол. ред. : О. С. Мельничук. АН Української РСР, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні. Київ: Наук. Думка. 1982. Т. 1–4.
Жовтобрюх М. А., Волох О. Т., Самійленко С. П., Слинько І. І. Історична граматика української мови. Київ: Вища школа, 1980.
Кульбакин С.М. Украинский язык, краткий очерк исторической фонетики и морфологии. Харьков, 1919.
Макарець Ю. Варіантність в офіційному жіночому іменослові України: між нормою й аномалією. Культура слова. Вип. 93. Київ, 2020. С. 183-195.
Михальчук О. Антропонім як об’єкт лінгвістичної експертизи. Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Філологія. Т. І. Вип. 45. Ужгород, 2021. С. 305-311.
Cелігей П.О. Етимологічний словник запозичених суфіксів і суфіксоїдів в українській мові. Київ: Академперіодика, 2014.
Сімович В. Українські йменники чоловічого роду на -о в історичному розвитку й освітленні. Праці українського високого педагогічного інституту ім. Михайла Драгоманова у Празі: Науковий збірник. Прага. 1929. Т. I. C. 305-370.
Сімович В. Історичний розвиток українських (здрібнілих та згрубілих) чоловічих хресних імен з окремішньою увагою на завмерлі суфікси. Прагa: 1931.
Скрипник Л. Г., Дзятківська Н. П. Власні імена людей. За ред. В. М. Русанівського. 2-ге вид., випр. й доп. Київ: Наук. думка, 1996.
Скопненко О. І. Відтворення чужомовних власних імен в українській та білоруській традиціях: мовна норма і особисте право носія імені. Мовні права в сучасному світі: Зб. наук. праць. Ужгород, 2014. С. 253 – 260.
Трійняк І. І. Словник українських імен. Київ: Довіра. 2005.
Шахматов О., Кримський А. Нариси з історії української мови та хрестоматія письменської старо-українщини XI-XVIII в. Київ: Друкар, 1922.

Умовні скорочення
гр. − грецьке
д.-євр. – давньоєврейське
д.-р – давньоруське
д.-фр. − давньофранцузьке
лат. − латинське
м. − македонське
оф. − офіційне
п. – польське
пор. – порівняй
р. – російське
розм. – розмовне
с. − сербське
c.-гр. − середньогрецьке
слц. − словацьке
стсл. − старослов’янське
укр. − українське
ур.-церк. – урочисто-церковне
ч. − чеське