ІВАНЕНКО Ірина Миколаївна,
кандидат філологічних наук, доцент кафедри україністики
Національного медичного університету імені О.О. Богомольця
E-mail: ivanenko@ukr.net
ORCID: 0000-0002-1496-050X
Рубрика: Місто в українській лінгвокультурі: перегук поколінь
Мова статті: українська
Анотація
У статті продемонстровано активність епітетизації образу місто в українській поетичній мові ХХ століття. Наголошено, що ця номінація поєднується з автологічними (прямим, описовими) та металогічними (переносними, образно-оцінними) означеннями.
З’ясовано, що корпус популярних автологічних означень формують характеристики розміру (велике, гігантське, маленьке), віку (нове, старе, давнє, древнє, молоде), розташованості щодо адміністративного центру (центральне, провінційне), віддаленості від місця перебування ліричного героя (далеке, близьке), часу (ранішнє, вечірнє, нічне). Також традиційним для української поетичної мови є вживання номінації місто та конкретних назв міст з епітетами з присвійними займенниками моє, наше.
Констатовано, що в металогічних епітетах до образу місто матеріально-предметний план поступається емоційно-експресивному, асоціативно-образний зміст переважає над номінативним. У семантичній структурі таких конструкцій домінують семи ‛візуальне сприйняття’, ‛аудіальне сприйняття’, ‛психологічне сприйняття’, ‛історична конотація’.
Підсумовано, що загалом епітетизація відбиває і реалістичний, і образно-символічний, філософсько-узагальнений зміст означуваного образу. Місто – це водночас і географічний об’єкт, і естетизований художній простір, в якому відбувається самоідентифікація ліричних героїв.
Ключові слова: українська поетична мова ХХ століття, образ місто, епітет, епітетизація.
Література