СЮТА Галина Мирославівна,
доктор філологічних наук, старший науковий співробітник відділу стилістики, культури мови та соціолінгвістики Інституту української мови НАН України,
вул. М. Грушевського, 4, м. Київ, 01001;
E-mail: siutagalia@gmail.com
https://orcid.org/0000-0003-3273-1644
Рубрика: Місто в українській лінгвокультурі: перегук поколінь
Мова статті: українська
Анотація
У контексті активного розвитку теми міста в українській літературі, що був зумовлений соціокультурними чинниками й інтелектуальними запитами доби від кінця ХІХ ст., формується новий – урбаністичний – тип світосприймання і відповідна йому урбаністична картина світу з ядерним макроконцептом місто. Із цими змінами скорельовані трансформації принципів і засобів мовоопису міста, переміщення акцентів із характерного для класичної літератури змалювання типових або унікальних міських пейзажів і картин побуту на масштабне відтворення багатовимірного соціально-культурного урбанотексту. При цьому незмінно центральною залишається проблема «взаємовідношення» міста і людини (ставлення людини до міста, впливу міста на людину тощо).
Місто в поетичному дискурсі ХХ ст. – це поліаспектне середовище, в якому формується відмінний від традиційно-патріархального соціально-психологічний тип особистості. Життя цієї особистості може бути гармонізоване з життям міста або ж протиставлене йому.
Трактування міста як штучного, не гармонізованого з життям людини і природи простору – це своєрідний ментальний рефлекс традиційної для української літератури опозиції «село / природа – місто». В асоціативно-семантичному розвитку ключових понять цієї опозиції протиставляються ознаки «духовне – бездуховне», «природне – штучне», «традиційне – модерне», «давнє – сучасне», «національне – денаціоналізоване».
Знакова реалізація образу місто – його показ як механізовано-прагматичного середовища, де відбувається моральна деградація і знеособлення людини. Загальну картину такого негативного показу доповнюють поетичні описи буття людини в місті, в яких домінують семи ‘аморальність’, ‘байдужість’, ‘самотність’, ‘розгубленість’. Позитивний аспект стосунків людини і міста спостережено в контексті вербалізації мотиву інтегрованості людини в життя міста, коли людина почувається органічною частиною урбанопростору.
Ключові слова: поетична мова, поетичний текст, урбаністичний дискурс, образ місто, образ людина.
Література