Мовний портрет Олеся Гончара в українській кінодокументалістиці

Культура слова, 2018, № 88
УДК 81’38
ORCID: https://orcid.org/0000-0003-2938-5306

ГАНЖА Ангеліна Юріївна – кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник відділу стилістики, культури мови та соціолінгвістики Інституту української мови НАН України
вул. М. Грушевського, 4, м. Київ, 01001
E-mail: ganzhalina@ukr.net

Рубрика: Рецепція поглядів Олеся Гончара в історії української культури
Мова статті: українська

Анотація: У статті зроблено спробу проаналізувати специфіку творення мовного портрета письменника засобами кінематографу на прикладі документальних фільмів про Олеся Гончара – «Велетень степів», «Зодчий душі людської», «Олесь Гончар. Собор», «Світова зоря Олеся Гончара».

Ключові слова: мовний портрет письменника, комунікативний імідж, історія літературної мови, документальний фільм.

ЛІТЕРАТУРА

1. Єрмоленко С. Я. Творчість Олеся Гончара і мовно-естетична культура сучасника. Дивослово. 1998. № 7. С. 11 – 13.
2. Писаренко К. В. Типологія мовних портретів персонажів у художніх текстах триптиху «Хресна проща» Р. Іваничука: змістовий аспект. Лінгвістичні дослідження: Зб. наук. праць ХНПУ ім. Г.С. Сковороди. 2015. Вип. 42. С. 150 – 155.
3. Сологуб Н.М. Мовний світ Олеся Гончара. Київ: Наукова думка, 1991. 140 с.
4. Сюта Г. Мовний портрет у контексті сучасних лінгвостилістичних досліджень. У вимірах слова: Збірник наукових статей. Харків: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2009. С. 32 – 39.
5. Сюта Г. Мовні портрети політиків і журналістів. Культура слова. 2015. Вип. 82. С. 139 – 141.
6. Українська мова: Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів. С. Я. Єрмоленко, С. П. Бибик, О. Г. Тодор. Київ: Либідь, 2001. 222 с.
7. Шевчук З. С. Понятійно-термінологічне поле дослідження ієрархії «мовна особистість – мовний портрет». Одеський лінгвістичний вісник. 2014. Вип. 4. С. 305 – 308.

Нині пильна увага лінгвістів прикута до проблеми рецепції й інтерпретування комунікативного іміджу політиків, митців, представників певного фаху, тобто знакових для певної епохи мовних особистостей у динаміці їх становлення. Переважно такі дослідження здійснюються або на матеріалі друкованих текстів, або зафіксованих зразків усної мови. Специфіка творення мовного портрета модельної мовної особистості засобами кінематографу (саме творення, а не інтерпретування) ще потребує різноаспектних студій.

Уже аксіоматичною стала теза, що постать Олеся Гончара знакова для історії української літературної мови. Його художні тексти, публіцистика, епістолярій, діаріуш – привабливий і вдячний матеріал для кількох поколінь мовознавців. Аудіо- та відеозаписів живої мови письменника лишилось не так багато, і широка глядацька аудиторія може ознайомитися з ними переважно в документальних фільмах. Яким у цих стрічках постає мовний портрет письменника? Якими засобами він твориться? Звичайно, автори медіапродуктів, які  беремо до аналізу в цій розвідці, не ставили за мету моделювати певний комунікативний імідж митця, а прагнули створити цілісний образ видатного українського письменника й громадського діяча Олеся Гончара. Мовний портрет вплітається і вияскравлюється в тканині документальної стрічки природно, органічно, а це вагомий аргумент на користь потенційної об’єктивності матеріалу дослідження.

Термін мовний портрет уже має свою традицію різноаспектного інтерпретування в лінгвістиці: від наукової метафори до конкретних дефініцій з ієрархією характерних рис. Не ставимо за мету з’ясувати суть цих дискусій в діахронії, наголосимо на окремих моментах. Отже, мовний портрет – це сукупність характеристик, що складають мовний імідж особистості, відображають її комунікативний потенціал на певному етапі становлення. За тематичним (змістовим) критерієм типологізації виокремлюють гендерний, фізичний, психологічний (характероцентричний), соціальний мовні портрети [Писаренко 2015: 152]. У «Короткому тлумачному словнику лінгвістичних термінів» ця стилістична категорія проектується на опис зовнішніх ознак персонажа (зовнішній мовний портрет), а        також його внутрішнього стану (внутрішній, психологічний мовний портрет), які забезпечують цілісність художнього зображення. І що особливо важливо для кінематографу – «у мовному портреті виразну стилістичну роль відіграє художньо-словесна деталь» [Українська мова 2001: 94]. Крім того, лінгвісти виокремлюють у вербалізації мовного портрета низку детермінантних характеристик: соціальних, вікових, етнокультурних тощо [Шевчук 2014: 307].

Мовний портрет особистості можна описувати як статичну величину, визначену певними умовами в певний відтинок часу, тобто як певний синхронний зріз. Г. М. Сюта слушно зауважує: «Вивчення індивідуальних портретів письменників, що корелює з дослідженням мови і стилю їх творів, їх мовотворчої практики, – це намагання побачити особливості розвитку української літературної мови на різних часопросторових та ідіостильових зрізах. […] Сукупність таких досліджень дає уявлення про стильову динаміку художньої літератури, її часову й мовно-естетичну маркованість» [Сюта 2009: 35, 38]. У цьому контексті варто згадати градуювання мовно-художнього простору новелістики О. Гончара, запропоноване С. Я. Єрмоленко:

• часовий зріз побутової культури;
• психологічний, інтелектуальний зріз, що має аксіологічний зміст;
• зріз уявного спілкування з читачем [Єрмоленко 1998: 11].

На нашу думку, наведена модель аналізу має універсальний характер і може бути застосована в лінгвостилістичній рецепції творчості інших майстрів слова.

Знаковість мовотворчості Олеся Гончара, «письменника філософської заглибленості» (Н. Сологуб), у фокусі творчості якого було осмислення світу, людини, історичної долі людства, для історії української літературної мови увиразнюється на тлі конкретних суспільно-історичних подій другої половини ХХ століття. Потужний креативний потенціал мовної практики письменника, бездоганне володіння літературним стандартом української мови, взірцевість мовної норми, репрезентованої у художніх і публіцистичних текстах, постійна безупинна робота над словом дає підстави говорити про лінгвофеномен Олеся Гончара в мовно-культурному просторі його доби.

Як теоретичне підґрунтя розвідки розглядаємо висновок Г. М. Сюти щодо «опису мовного портрета особистості в контексті системного представлення визначальних параметрів, які: а) становлять семантико-стилістичні домінанти індивідуального типу мововираження, індивідуального стилю; б) фіксують, як доба, соціально-політичні умови, мовно-культурне середовище позначилися на цьому типові мововираження; в) дають підстави констатувати внесок конкретної мовної особистості в історію літературної мови. Синтез таких відомостей дає змогу осмислити і загальні (у діахронії), й індивідуальні (у синхронії) особливості розвитку мови» [Сюта 2015: 139].

Н. М. Сологуб у монографії «Мовний світ Олеся Гончара» [Сологуб 1991] вияскравила виразні штрихи (семантико-стилістичні домінанти) до мовного портрета видатного письменника на основі рецепції його художніх текстів. Назвемо деякі з них: синтетичність, узагальнювальний характер, символічність виражально-зображальних засобів; естетика мови, що спирається не тільки на актуалізацію нового у мові, а й на глибинне витлумачення й осмислення наявних ресурсів мови; поєднання планетарного й українського, національного; неповторний, гончарівський, ритмічний синтаксичний малюнок прози.

Ці маркери індивідуального мововираження письменника постають і  в розмаїтій палітрі документальних фільмів про Олеся Гончара.

«Велетень степів» – фільм-роздум Дніпровського телетеатру, в якому використано тексти щоденників Олеся Гончара та екранізовано фрагменти роману «Собор». Змістовою домінантою контенту стрічки є поєднання особистого, українського національного й вселюдського планетарного. Мовний портрет Гончара-філософа увиразнено специфічним синтаксичним малюнком уривків щоденника, озвучених закадровим голосом ведучого. Філософську тональність, зокрема, посилюють риторичні питання. У цьому разі інтонування, фонетичні маркери щодо рецепції портрета Гончара не інформативні (закадровий текст читає актор), проте комунікативний і прагматичний потенціал упізнаваних гончарівських мовних засобів вражає. Відеоряд візуалізує фрагменти щоденника: використано як художню стилізацію (епізод з бабусею, солдат на полі пшениці тощо), так і реальні документальні відеозаписи. Влучна кінодеталь (наприклад, підпалений папір, що стає вогнищем на весь екран) посилює загальну експресію тексту про переслідування Гончара за роман «Собор». Завершується короткометражка екранізацією фрагмента згаданого роману: тут у досягненні прагматичної настанови впливу на реципієнта домінує саме звучання мови (дуже виразна характерна інтонація актора, акустика) на тлі дзвонів собору. В аналізованій стрічці ми не чуємо усної мови самого Гончара. Штрихи до його мовного портрета постають з озвучених текстів, увиразнених засобами кінематографу.

«Зодчий душі людської» (2001) – історичний документальний фільм кіностудії ім. О. Довженка про творчу особистість Олеся Гончара. Хронометраж стрічки 16.11 хв. Ключова відеодеталь на початку і в усій тканині фільму – собор, адже лейтмотив стрічки – «Бережіть собори ваших душ». Це оповідь режисера Миколи Мащенка (за кадром і в кадрі), він цитує відгуки Юрія

Яновського, Остапа Вишні, Павла Тичини, Чингіза Айтматова, Едуардаса Межелайтіса, Григора Тютюнника, фрагменти щоденників Олеся Гончара, лист Ліни Костенко. Фільм складно назвати лише біографічним: майстерно засобами кінематографу у ньому змальовано особистість Олеся Гончара, його творчість, ставлення до людей, відтворено дух часу, в який жив майстер слова.

Пряма мова Олеся Гончара на початку стрічки  відразу налаштовує на рецепцію ідейної й настроєвої ліній фільму, транслює глядачеві його візію слова і розуміння ролі письменника в суспільстві, його відповідальності за кожен свій твір перед собою і людьми. Монтаж окремих відеофрагментів живої мови письменника (фактично сегментованих по кілька речень) не дає змогу скласти принаймні загальне уявлення про специфіку його комунікативної поведінки, проте ці кадри інформативні щодо тембру голосу, інтонування, невербальних маркерів комунікації. До речі, цитований у фільмі спогад

Е. Межелайтіса ословлює перед глядачем портрет Гончара, зокрема підкреслює таку виразну достовірну (як бачимо з вищезгаданого відеозапису) деталь: «…у нього… дуже м’який, ласкавий голос, якому б тільки співати ніжні, ліричні українські пісні».

Цілісності рецепції надають спогади дружини письменника Валентини Гончар, зокрема про його щоденники. Вона підкреслює надзвичайну вимогливість Гончара до себе, виснажливу працю над кожним своїм словом. Завершується фільм виразною відеодеталлю – Гончар, поступово наближаючись, іде назустріч глядачеві, тримаючи за руку дівчинку, іде в майбутнє. Мовний портрет письменника в цій стрічці витворюється головним чином під час сприймання усної мови письменника, маркерів вербальної та невербальної комунікації у відеофрагментах інтерв’ю Гончара; а спогади його сучасників в озвученні Миколи Мащенка, пряма мова дружини Валентини Гончар створюють надзвичайно важливе й інформаційно насичене тло лінгвального «медіапортрета» Олеся Терентійовича. Загалом є підстави зробити висновок, що ця стрічка увиразнює саме соціальний мовний портрет митця, пов’язаний з ідентифікуванням його місця, ролі й статусу в соціумі.

«Світова зоря Олеся Гончара» (2011) – короткометражний документальний фільм інформаційного каналу “SIC”. У стрічці задіяні дружина Олеся Гончара Валентина Данилівна, письменник Володимир Яворівський, директор школи ім. О. Гончара Людмила Наумчак. Емоційна мова В. Яворівського звучить у кадрі (супроводжується активною жестикуляцією) і за кадром (разом з відеорядом – фотографіями О.Гончара різних років), чергується з мовою Валентини Гончар і  контрастує з нею  за темпом, інтонацією, іншими невербальними маркерами. На екрані з’являються фрагменти віршів М. Сингаївського, Д. Кононенка, І. Драча; ключова відеодеталь – собор. Ця стрічка інформативна з погляду вивчення соціального мовного портрета Олеся Гончара, його комунікативної поведінки за свідченнями сучасників.

«Олесь Гончар. Собор» (2008) – документальний фільм про обставини написання роману «Собор», організацію цькування автора тодішньою владою.  Автор – Теодозія Зарівна, режисер – Валерій Лиман. Текст читає Олександр Ігнатуша. Хронометраж фільму 26.31 хв. Характер і дух доби, знаковість появи «Собору» постає зі свідчень сучасників тих подій. Початок фільму – відеоряд, де поступово в кадрі з’являється пам’ятник Гончару і звучить закадровий голос ведучого про анонімку письменникові після виходу «Собору» з пропозицією застрелитися. Цей прийом посилює і концентрує увагу глядача. Пряма мова дружини письменника Валентини Гончар зі спогадами про історію написання роману «Собор» чергується із закадровою мовою ведучого та прямою мовою сестри Гончара Олександри Біліченко-Сови, письменників Лесі Степовички, Марії Влад, Віктора Баранова, Анатолія Дімарова, Івана Драча, Олександра Ярового, критика Дмитра Дроздовського.

У цьому документальному фільмі особливої ваги набуває поєднання вербальної і невербальної комунікації: не лише змістового контенту, а й інтонації, темпу мови, жестикуляції, плейсметричних характеристик спілкування. Органічно вплетено фрагмент відеозапису виступу Олеся Гончара. Цікавий і характеристичний тембр голосу письменника, в якому ледь помітний полтавський колорит; природне інтонування, голос м’який, не має жодного відтінку агресії, тональність довірливо-доброзичлива. Мова ведучого нейтральна, максимально інформативна. Мозаїка мовних портретів задіяних у фільмі персонажів синтезує узагальнений мовний портрет автора «Собору».

Варто зауважити, що в документальному кіно особливої ваги набуває поєднання вербальної і невербальної комунікації. Кінооповідь має свою кіномову і свої засоби виразності. Аудіальний складник кіномистецтва впливає на реципієнта інтонацією, силою звучання, інтенсивністю вимовляння. Відеопередавання емоцій героя (героїв) спонукає глядачів до співпереживання, зростає експресія кінотексту. Аудіоряд може синхронно доповнювати відеоряд або подаватися на контрасті. Але незалежно від специфіки конструювання контенту конкретної кінострічки аудіовізуальний складник надзвичайно важливий у творенні мовного портрета героя документального фільму. Для лінгвіста-дослідника фонові знання про мовну особистість письменника в поєднанні з рецепцією аудіовізуальної інформації дають змогу помітити, відчути й зафіксувати деталі, найтонші штрихи лінгвального образу майстра слова.

В інтерв’ю журналу «Кур’єр ЮНЕСКО» Олесь Гончар сказав: «Письменник не повинен особливо клопотатися тим, яке враження на довколишніх він справляє своєю особою. Бути і в творчості, і в повсякденних вчинках максимально природним, максимально правдивим – оце, по-моєму, головне. Найкраща країна – правда». Напевне, одним із найважливіших штрихів мовного портрета Олеся Терентійовича є максимальна природність і відповідно (у філософському розумінні) правдивість його мови. Завдяки цьому різножанрові тексти Олеся Гончара мали всі підстави претендувати на повну реалізацію їх прагматичних настанов серед якнайширшої аудиторії реципієнтів.

Творення образу автора «Собору» в сучасній кінодокументалістиці  – завдання непросте, адже ще мало часу минуло, як він не з нами, проте нині перед соціумом стоять вже інші цивілізаційні виклики. Сучасники  Гончара, яким випало працювати й спілкуватися з ним, можуть не погоджуватись із концепціями новітніх медіапродуктів, творці яких з погляду нової естетики шукають свої шляхи до осягнення постаті видатного письменника й громадського діяча. Але важливо, що пошуки тривають, увага до творчого спадку Олеся Гончара не згасає – з’являються нові тексти й фільми. А отже, у лінгвістів буде змога (і спонука) розглянути не лише увиразнений у документальних фільмах соціальний мовний портрет письменника, а й зануритися в інтелектуально-характероцентричний, лінгвопсихологічний вимір цього портрета.

Статтю отримано 06.02.2018