УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКИЙ СЛОВНИК ДОДАТОК ДО «ЕНЕЇДИ» І. КОТЛЯРЕВСЬКОГО: БІЛЯ ВИТОКІВ СУЧАСНОЇ ЛЕКСИКОГРАФІЇ
УДК 811.161.2:81’374
ORCID: 0000-0002-6880-3067
КОЗИРЄВА Зінаїда Георгіївна,
кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник відділу лексикології, лексикографії та структурно-математичної лінгвістики Інституту української мови НАН України,
вул. Грушевського, 4, м. Київ, 01001
E-mail: zinaidakozyreva@hotmail.com
Анотація
Статтю присвячено аналізу лексикографічного доробку зачинателя нової української літературної мови І. П. Котляревського. Зроблено спробу простежити вплив на наступні українські лексикографічні праці «Словаря Малороссійскихъ словъ содержащихся въ Енеидѣ и многихъ иныхъ въ Малороссии употребительныхъ, исправленный словами для четвертой части» І. П. Котляревського. Невеликий за розміром (1125 слів) і складений в основному до тексту одного твору додаток до «Енеїди» цінний і як перший українсько-російський словник з реєстром лексики нової української літературної мови, і як зразок для складання аналогічних словників при різних виданнях. Підкреслена роль Івана Котляревського як зачинателя і фундатора української авторської лексикографії у зв’язку зі створенням словника мови творчої особистості.
Ключові слова: лексикографія, лексикографічний стандарт, авторська лексикографія, словник мови творчої особистості.
На відкритті пам’ятника Іванові Котляревському в Полтаві 1903 р. українська громадськість наголошувала: «Слово стало Ділом». Так високо оцінив український народ внесок свого великого співвітчизника в національну культуру і як письменника-новатора, і як мовознавця-лексикографа.
Творчість Котляревського припадає на кінець XVIII століття, коли почався активний процес становлення нової української літератури, тісно пов’язаний з розвитком української літературної мови [Москаленко 1961: 28]. Новий етап в історії української літератури, що спиралася на якомога повне і об’єктивне використання скарбів української загальнонародної мови, відкрила «Енеїда» І. Котляревського, перше видання якої побачило світ 1798 року в Санкт-Петербурзі.
Сатирично-гумористичний план бурлескного жанру «Енеїди» і пов’язаний з ним відповідно до стильових настанов твору лексикон з народної мови потребував спеціального пояснення деяких маловідомих читачеві слів. Додане до першого видання «Собраніе малороссійскихъ словъ содержащихся въ Энеидѣ…» містило 972 слова, словничок до третього видання розширено ще на 153 позиції. Це головним чином лексика: побутова (барило, барканъ, боклагъ, бундюгъ, ваганы, волокъ, ганчирка, глекъ, дзигари, дзигликъ, дѣжа, дѣжка, жлукто, кадки, казанъ, кварта, коць, ко[у]зубенька, кульбака, кухликъ, лижко, макитра, макогонъ, обценьки, помело, прасъ, ридванъ, ручникъ, тертушка, цеберъ, штопка), зокрема назви страв (блинець, бублики, буханецъ, вышкварки, галушки, глевтякъ, кваша, кендюхъ, кныши, пампухи, мандрики, капама, кибабъ, кныш, коржъ, кулѣшъ, локшина, мандрики, отрибка, павидло, пампухи, перепичка, печеня, потрухъ, пундики, путря, пѣрникъ, рябко, сластіони, смалець, стовпци, сущики, тетери, товченики, хляки), напоїв (варенуха, запѣканная, сировець, чихилдиха, чвиръ), а також назви одягу та спорядження – жіночого (запаска, карабликъ, ковтки, кунтушъ, намысто, очыпокъ, панчохы, серпанокъ, хустка) і чоловічого (байбаракъ, бриль, бурка, галанци, гаманъ, жупанъ, закарваши, капелюхъ, кресало, кучма, либерія, свита), назви взуття (выступци, патынки, постолы, пришвы, халява, чоботы, шкарбанъ), зачісок (джерегели, дробушечки).
Відображена у словнику також лексика, пов’язана з розвагами. Це назви народних пісень (веснянки, зубъ, Ой ненька), ігор (дамки, журавль, крагли, панасъ, пашокъ, свинка, хлюстъ), танців (вегеря, гайдукъ, гоцакъ, халяндра). Широкий ряд слів на позначення осіб за родом занять – бондаръ, броваръ, гонтаръ, гончаръ, дзигармистеръ, залѣзнякъ, знахоръ, золотаръ, интеллигаторъ, ковадло «коваль», котляръ, кравець, кухаръ, муривщикъ, мѣрочникъ, наймитъ, наймичка, перекупка, римаръ, рѣзникъ, скляръ, тертишникъ, шаповалъ, швець, рычка. Серед історизмів військова (козацька) лексика (бунчужный, бунчуковые товарищи, гармата, компанійци, пикинеры, ручница, списъ). Зафіксовано власні імена: жіночі (Ганна, Гапка, Стеха) та чоловічі (Грицько, Исько, Лесько,
Овсѣй, Олешко, Омелько, Опанасъ, Остапъ, Панасъ, Панько, Пархомъ, Педько, Свиридъ, Стецко, Юрко, Фесько, Харько, Яцько), а також біблійні (Муйсей). До власних імен, пов’язаних зі східнослов’янською історією, додано спеціальне пояснення (Гаркуша, извѣстный малороссійскій разбойникъ).
До поданих в алфавітному порядку слів (у більшості ненаголошених) автор застосував різноманітні способи пояснень. Так, українське слово пояснене одним російським словом або словосполученням (бондаръ, обручникъ, бочаръ; бундюгъ, пастушья котомка), декількома російськими синонімами (загинуть, пропасть, погибнуть), описовою конструкцією (бедренецъ, родъ травы; золотарь, серебреныхъ и золотыхъ дѣлъ мастеръ; товченики, кушанье съ щучьею начинкою; клунокъ, съ платьемъ и другими вещами), часто – з вказівкою на територіальну приналежність реалії (ковтки, называются въ степныхъ мѣстахъ серги; рябко, запорожское кушанье; баганы, корытца изъ которыхъ ѣдятъ козаки) або на обсценне значення (ланци, бранное слово), відзначаємо також застосування описової конструкції з додаванням однослівного відповідника (потылишникъ, ударъ по затылку, тумакъ; починокъ, полное вертено напряденныхъ нитокъ, початок).
Щодо іншомовних слів здебільшого (переважно це запозичення з німецької мови, полонізми та латинізми) зазначено їх походження як за допомогою слова-етимона (блискавици, нѣм. сл. Blitz молнія; броваръ, нѣм. сл. Braner пивоваръ), так і без нього (крамъ, нѣм. сл. мѣлочные товары; лясъ, польск. сл. лѣсъ; окуляры, лат. сл. очки). Нерідко при таких словах подано розлогі пояснення (лантухъ, нѣм. сл.
Landtuch, большіе куски толстаго холста, употребляемаго въ деревенскомъ быту, наипаче для перевозки ржи, овса и пр.).
Характерне тлумачення багатозначних слів. Укладач словника-додатка зауважує, що існує загальноприйняте вживання назви (‘кромѣ обыкновеннаго значитъ еще’) і те, з яким слово вжите в тексті, пор.: товаръ, кромѣ обыкновеннаго значить рогатый скотъ; стихъ, кромѣ обыкновеннаго значитъ еще урокъ). Почасти різні лексичні значення подано без поділу: дуля, родъ продолговатой груши, шишъ; куделя, мычка, часть льну, приготовленнаго для пряжи, насмѣшливымъ образомъ такъ называютъ еще шиньіонъ; тупица, тупый топоръ, тупая голова. Зазначено переносне значення слів (басовать, въ перен. см. гордо выступать; волосъ, въ переносномъ смыслѣ ногтоѣдъ), також виділено варіанти (веселка или оселка, радуга; возокъ или визокъ, родъ карточной игры; паперъ или папиръ. Лат. сл. Papyrus бумага).
Наявну в словничку фразеологію подано в різний спосіб: а) після заголовного слова (гайдукъ, садить гайдука, танцовать вприсядку; вирва, въ три вирвы, въ три-шеи) або перекладу заголовного слова (квапится, польститься; я не покваплюсь на тебе, я не посмотрю на тебя; ледащо, негодяй; пуститься въ ледащо, здѣлаться негоднымъ); б) без перекладу слова (выступци, туфли, попросить на выступци, показать кому дверь); в) після іншомовного відповідника (кепъ, польск. дуракъ, играть въ кепа, играть въ дурака); г) після фразеологізму як реєстрової одиниці однослівним російським відповідником (берега пуститься, уныть) або фразеологізмом (оскилками дивиться, сентябромъ глядѣть; пробу кричать, караулъ кричать; бебехи надсадить, отвалить бока; повну випить, потерпѣть бѣду).
Словничок-додаток репрезентує синоніміку української мови з перевагою простонародних емоційно-знижених слів: базикать, балакать; баляндрасы, балясы; бовдуръ, гольтяпа, дурень, дундукъ; волоцюга, бахуръ, гульвиса, мандріоха; потѣпаха, шлюндра тощо.
Трапляються у словничку і помилки: друкарські (роздовти зам. роздовбти; рощовати зам. рощовпати [розчовпати], Панисъ зам. Панасъ, юрта, толпа зам. юрма), акцентуаційні (мано́вцемъ, ма́ндровать). Є неточності в перекладі (розгардіяшъ, роскошество; сумно, страшно, ужасно; куринь, часть огорода; довбать очи, колупать глаза). Засвідчуємо подання біля реєстрового українського слова українського ж відповідника (ватажокъ, приводецъ; панталикъ, глуздъ), помилкову варіантність («морозъ гречій, морозъ сильный» як реєстрова одиниця і «морозъ гречный, морозъ сильный» при реєстровому прикметнику «гречный»).
Цей українсько-російський словник-додаток до першого твору нової української літератури став не тільки зразком першого українського словника вже не книжної, а живої народної мови, а й взірцем для укладання подібних словників. Аналізована праця ще не мала свого самостійного значення з погляду лексикографії, але прислужилася для укладання великих словників української мови, які спиралися на ті тлумачення, які подавали їхні автори при різних творах. Так, О. Павловський, автор другої праці з лексикографії нової української літературної мови «Краткій малороссійский словарь» (1818) хоч і не вказує серед джерел словничок-додаток до «Енеїди», але згадує про схвальне сприйняття читачами цього твору, що дає підстави припускати використання автором праці І. Котляревського. На це вказує й зіставлення слів з реєстру обох лексикографічних праць, які місцями майже повністю збігаються. Так, з 21 реєстрового слова на літеру Х (у «Словарі…» І. Котляревського таких 29) 18 майже повністю повторюють словник автора «Енеїди», наприклад: халява, голенище (К) – халя́ва, голенище (П), харпакъ, бѣдняга (К) – харпа́къ, бѣдняга (П), хвороба, болѣзнь (К) – хоро́ба, болѣзнь (П), хиба, развѣ (К) – хиба, развѣ (П), хлопець, мальчикъ и молодецъ (К) – хло́пець, мальчикъ (П), хутко, немедлѣнно, скоро (К) – ху́тко, скоро (П), хустка, платокъ (К) – ху́стка, носовой платокъ (П), хутро, нѣм. сл. подбой, подкладка (К) – ху́тро, подбой, подкладка (П).
Не обійшов увагою лексикографічний додаток до «Енеїди» також І. Войцехович, створюючи окремий українськоросійський словник «Собраніе словъ малороссійскаго нарѣчія» (1823). Так, із 73 слів на літеру Б 31 лексична одиниця повторює реєстр словничка І. Котляревського, тлумачення багатьох із них ідентичні, наприклад: байдуже, нужды нѣтъ (К) – байдуже́, нужды нѣтъ (В), барило, боченокъ (К) – барыло, боченокъ (В), басовать, гордо выступать (К) – басовать, гордо выступать (В), бешиха, рожа (К) – беши́ха, рожа (В), блощиця, клопъ (В) – блощи́ца, клопъ (В), болячка, чирей (К) – боля́чка, чирей (В), бондаръ, обручникъ, бочаръ (К) – бондаръ, бочаръ, обручникъ (В), брехать, лгать (К) – бреха́ть, лгать (В) та ін. Водночас у новій праці тлумачення деяких слів відкориговано, наприклад: до слова наймитъ у І. Котляревського подано відповідник работникъ; І. Войцехович запропонував точніше пояснення за допомогою слова батракъ.
«Словарь малороссійскихъ идіомовъ, или собраніе словъ несходныхъ съ русскими», який становить частину праці М. Закревського «Старосвѣтскій бандуриста» (1861), у джерельній базі з 62 назв містить серед переліку творів нової української літератури й праці Івана Котляревського. За нашими підрахунками, із 1125 лексичних одиниць, засвідчених у «Словарі» І. Котляревського, у «Словарі» М. Закревського не виявлено лише восьми лексем (завійниця, зла-личина, колючка, отрибка, пидтоптаться, пидкусить, ратушъ, раздабаривать) та чотирьох фразеологізмів (незнаться о свѣтѣ, оскилками дивиться, повну випить, робить шуры, муры). Переважна більшість слів також проілюстрована творами І. Котляревського. Зазначаємо варіанти в поданні деяких слів двома словниками: орфографічні з відмінностями в написанні, не зумовленими відмінностями у вимові (горю-дубъ – горюду́бъ, злы-дни – злы́ дни, зъ роду – зро́ду, ма буть – ма-буть, на взаводы – навза́воды, не гоже – него́же, не нарокомъ – ненарокомъ, у ранци – ураньцѣ), фонетичні (бундюгъ – бурдю́ гъ, галанци – гала́ньци, весѣлье – весе́лье, божовильный – божово́льный, журавль – жураве́ль, капама – капе́ма, карбижъ – караби́жъ, клечаньня – клеча́нье чертопхайка – чортопха́йка), морфологічні з наявністю різних формотворчих афіксів (базикать – бази́кати, пидборный – подбо́рный, росхрыстаный – розхры́ станый, зличити – поли́чити). Автор «Словаря малороссійскихъ идіомовъ…», дбайливо використавши лексикографічні напрацювання свого великого попередника, доповнив реєстрову частину розлогими синонімічними рядами: пузде́рко – пу́здро – пузде́рокъ; ху́д(т) ко – швы́ дко – шпа́рко; высы́ кака – вы́ скочка; яндола́ – конді́йка; ски́ба – ски́бка – лу́ста, шу́пити – тя́мити та ін.
Складений для потреб українців Закарпаття, що жили під владою Угорщини, «Русько-мадярський словарь» Л. Чопея (Будапешт, 1883) як лексикографічна робота місцевого характеру хоч і не містить багатьох слів народної і літературної мови Східної України, але проілюстрований творами І. Котляревського.
У лексикографічній праці К. В. Шейковського «Опыт южно-русскаго словаря» (т. V, вип. І, 1883) використано і досвід І. П. Котляревського як лексикографа (лексеми тертушка, тіорка та упырь, уродъ, колдунъ внесено до реєстру зі «Словаря…»), і як мовотворця. У зазначеному словнику з творів зачинателя нової української літературної мови засвідчено стійкі словосполучення (судьбы уставъ, уносыты ногы, грызтись без умовкы), прізвища літературних персонажів (Тетерваковскый, Тыгренко), а також деякі цитати як ілюстративний матеріал (Любов к отчызьни де героіт, там сыла вража не устоит) і т. ін.
Двотомовий «Малорусско-нїмецкий словар» Є. Желеховського і С. Недільського із зазначених 111 українськомовних джерел, серед яких майже половина видана у Східній Україні, спирався і на твори І. Котляревського, з покликанням на які зареєстровано лексичні одиниці: веґе́ра, ви́жлик, висика́ка, вомпі́ти; в три ви́рви, в ви́тяжку ити́, каба́ки да́ти кому́ та багато інших.
Серед джерел для укладання першого в українській лексикографії російсько-українського словника «Опытъ русско-украинскаго словаря» (1874) його автор, М. Левченко, у передмові вказує тільки «Енеїду». Однак в ілюстративному матеріалі трапляються також слова з «Наталки-Полтавки» (пригода, пригодонька, околичность). Іменники і дієслова представлені приблизно пропорційно: писарня (при канцелярія), лящ (при оплеуха), патинки (при туфли), юнацтво (при удальство), зазнати (при помнитъ), невинничати (при прикидываться) і т. ін.
У наступній перекладній лексикографічній праці – словнику М. Уманця і А. Спілки «Словарь росийськоукраїнський» у чотирьох томах (1893 – 1898) – серед загалом невеликої кількості ілюстрацій, дібраних головним чином з етнографічних джерел, мову художньої літератури представляють також колоритні приклади з творів І. Котляревського. Укладачі чотиритомника серед джерел не називають словничок-додаток до «Енеїди», проте є непрямі свідчення його практичного використання. Подані до російських реєстрових одиниць українські відповідники, співвідносні з такими у «Словарі» І. Котляревского, автори доповнюють низкою синонімів, наприклад: бреху́н (при лгунъ; разом з бреха́ч, бреха́чка, плетю́ га, чистобре́ха, скоробре́ха, стобре́ха, підбре́хач); розмовля́ти (при разгова́ривать; разом з вести́ мо́ву, бесі́дувати, гомоні́ти, галасува́ти); байстрю́ к (при незаконнорождённый; разом з байстру́к, ба́йстер, байстрю́ чка, байстря́, безба́тченко, семиба́тченко, самосі́й; самосі́йна, па́далишна, добутна́, нажиро́вана дити́на) та ін.
Підсумком і синтезом попередньої лексикографічної роботи в Україні став найбільший українсько-російський словник – чотиритомний «Словарь української мови» за редакцією Б. Д. Грінченка, надрукований в 1907 – 1909 рр. У передмові до цього видання зауважено, що укладачі високо цінували твори кращих українських письменників як джерельну базу, підкреслюючи, що кращими ж для лексикографічної роботи письменниками укладачі вважали тих, які, майстерно володіючи словом, водночас черпали свій матеріал безпосередньо з народного мовлення [Грінченко 1907: XXVI]. До таких майстрів належав передусім Іван Котляревський. Грінченків «Словарь» рясно проілюстрований його творами. Однак дається взнаки незалучення до джерел власне словничка-додатка до «Енеїди». Наприклад, у чотиритомнику бракує переносних значень деяких слів, наявних у додатку до «Енеїди»: Багач, ча, м. Богачъ (Гр.) – багачъ, въ перен. смислѣогонь (К). Значення деяких слів автор «Енеїди» тлумачить ширше, пор.: золотарь. Золотыхъ дѣлъ мастеръ (Гр.) – золотарь, серебреныхъ и злолотыхъ дѣлъ мастеръ (К). Хоч місцями тексти обох лексикографічних праць подібні: зубъ. Родъ пѣсни (Гр.) – зубъ, родъ пѣсни (К), халя́ндра. Цыганскій танецъ (Гр.) – халяндра, цыганская пляска (К), бе́бехи надсади́ти. Отбить бока (Гр.) – бебехи надсадить, отвалить бока (К), пусти́тися в леда́що. Сдѣлаться негодникомъ (Гр.) – пуститься въ ледащо, здѣлаться негоднымъ (К), ходи́ти на ра́лець. Идти съ поздравленіемъ и подаркомъ (Гр.) – ходить на ралець, по нарочитымъ праздникамъ ходить на поклонъ съ подаркомъ (К), гайдука́ садѝ ти. Танцевать въ присядку (Гр.) – садить гайдука, танцовать в присядку (К). Тож наступність лексикографічних традицій І. Котляревського на Б. Грінченка безсумнівна.
Практичне значення фундаментального академічного шеститомного «Українсько-російського словника» (1953 – 1963) полягає в бодай частковому компенсуванні браку в тогочасній українській лексикографії передусім тлумачного словника української мови. Зазначена праця містить лексику і фразеологію художніх творів української літератури від Котляревського. У поданому в передмові до словника списку джерел лексикографічного додатка до «Енеїди» не названо, але ілюстративного матеріалу з творів І. Котляревського багато. За нашими підрахунками, слів, засвідчених у «Словарі» І. Котляревського і проілюстрованих його ж творами в шеститомнику, – 77 (за томами: І – 25, ІІ – 20, ІІІ – 8, IV– 10, V – 6,VI – 8). Головним чином це розмовні, експресивно-знижені іменники й дієслова: ба́хур, бе́бехи, бреха́чка, гольтіпа́ка, дунду́к, кобени́ти, ла́нець, мандрьо́ха, па́плюга, полига́тися, потіпа́ха, розпри́ндитися, шу́ри-му́ри тощо. Засвідчено й фразеологічні одиниці: покуштува́ти стусані́в, хай йому́ прасу́нок! та ін. Показово, що чимало прикладів супроводжують тільки ілюстрації з творів Котляревського: зпідбо́рний, пікіне́р, поколиха́тися, покуштува́ти, прас, полига́тися, розгардія́ш, сиріве́ць і т. ін. Певна частка слів і словосполучень не підтверджена цитатами, хоч вони є у творах І. Котляревського і в його «Словарі»: варену́ха, го́нтар, коро́ста, пі́рник, шпу́ндра, шпо́нька; про́шу на ви́ступці. (Дослідники вказували на відсутність ілюстрацій при значній кількості лексем [Городецький 1963: 211]). Деяких з наявних у «Словарі» слів і словосполучень (гевалъ, харцизство; пуститься въ ледащо, здѣлаться негоднымъ; повну выпить, потерпѣть бѣду; робить шу́ры, му́ры, имѣть тайные затѣи) в шеститомному виданні немає.
У «Словнику української мови» в 11 томах мовнолітературна і лексикографічна практика І. Котляревського представлена якнайповніше. За винятком лексики, яка вийшла з ужитку, наприклад, назв людей за професією (дзигармистеръ, интеллигаторъ, мчалка, тертишникъ, рычка), назв деяких предметів, їжі та напоїв (отора, пуздерко, секстерень), а також слів на позначення несхвальної характеристики (зла-личина, ласощохлистъ, плохушка, придзигльованка, пудофетъ).
Академічна тлумачна лексикографія в Інституті української мови НАН України на сьогодні представлена новим виданням – «Український лексикон кінця XVIII – XXI століття: словникіндекс», у якому за 18-ма джерелами систематизовано склад лексики і фразеології української літературної мови. Зокрема в ньому в аспекті історичної лексикології, орфографії, акцентуації представлено з урахуванням лексикографічної і мовотворчої практики І. Котляревського деякі різновиди слів: акцентні варіанти (баевый – ба́євий – бає́вий, бебехи – бе́бехи – бебехи́, кунтушъ – ку́нтушъ – кунту́шъ – ку́нту́шъ), написання разом, з дефісом або окремо (горю-дубъ – горюдубъ, злы-дни – злидні, зъ роду – зроду, ма буть – мабуть, навзаводы – навзаводы, недоч(ш) миги – не-до-шмиги – не до шмиги, пань-матка – паньматка) та характерне для XIX – XX ст. варіювання непідвладного суворим правилам у сфері запозичень подвоєння приголосних (интеллигаторъ – інтелігатор, панніматка – паніматка).
У «Фразеологічному словнику української мови» у 2 кн. (1993) із 26 фразеологізмів, засвідчених у «Словарі» І. П. Котляревського, подано 17. Чотири з них проілюстровано цитатами з «Енеїди» (пусти́тися в леда́що, дава́ти / да́ти прочуха́на, лунь ухо́пить, диви́тися оскі́лками). Останній – з ремаркою заст[аріле]. Деякі з них модифіковані (сади́ти закаблу́ками замість сади́ти гайду́ка) або представлені у формі тлумачної частини «Словаря» ([да́ти] в три ши́ї замість в три ви́рви; пор. у «Словарі»: въ три вырвы, въ три-шеи). Частина фразеологічних одиниць справді застаріла, втратила актуальність, наприклад, іти на мѣсто, ити въ рынокъ, ходить на ралець, по нарочитымъ праздникамъ ходить на поклонъ съ подаркомъ тощо. Водночас відсутність частини фразеологізмів, наявних у «Словарі» І. Котляревського, в працях наступних лексикографів і в новітніх словниках, нагадує про те, що, при створенні лексикографічних праць важливою настановою є дотримання лексикографічного стандарту, який передбачає передусім дбайливе й уважне ставлення до словникарських надбань попередників. Адже недотримання цієї умови може негативно позначитися на якості лексикографічної праці. Так, фразеологізм підпуска́ти / підпусти́ти москаля́, відсутній у словнику фразеологізмів, а у «Словнику української мови: В 11 т. Додатковий том» і в «Словарі…» Б. Д. Грінченка його зафіксовано зі значенням «обманювати, брехати» (ІІ, 227; ІІ, 176 відповідно); на жаль, в усіх випадках відсутній ілюстративний супровід. Натомість у «Словарі…» І. Котляревського знаходимо тлумачення «москаля подпустить, посл. Малорос. знач. Поддѣть», а в тексті «Енеїди» – відповідну цитату: Бурлакы всѣ булы моторны, / Тутъ познакомились у часъ, зъ дыявола швидки, проворны, / Пѣдпустять москаля якъ разъ.
Значну роль відіграв словник І. П. Котляревського у мовно-літературній творчості П. Гулака-Артемовського, Г. Квітка-Основ’яненка, І. Нечуя-Левицького та багато інших письменників. Наприклад, із 155 українських слів, зафіксованих у словничку-додатку «Малороссійскія слова, встрѣчающіяся въ первомъ томѣ» до повісті М. В. Гоголя «Вечори на хуторі біля Диканьки», 64 збігаються з реєстром «Словаря…» до «Енеїди». Серед них назви страв і напоїв (бу́бликъ, бухане́цъ, варену́ха, галу́шки, книшъ, коржъ,, пу́тря, сласте́ны, сма́лецъ, сыровецъ утри́бки, ю́ шка, пу́тря), одягу (жупа́нъ, кобеня́къ, кора́бликъ, пла́хта, сви́тка, ху́стка), хатніх речей та начиння (каза́нъ, ку́холь, ручни́къ, скры́ ня), народні назви рослин (петровы батоги, дикій цикорій), назви людей за соціальним станом (голодрабецъ, бѣднякъ, бобыль) тощо.
Звичайно, неможливо охопити у статті весь спектр проблем, пов’язаних з дослідженням ролі І. П. Котляревського у становленні лексикографії нового періоду розвитку української літературної мови. Спроба аналізу словникарської практики письменника засвідчує вплив його творчості на наступні лексикографічні праці в Україні.
Білецький-Носенко П. П. Словник української мови. Київ: Наукова думка, 1966.
Войцехович І. Собраніе словъ малороссійскаго нарѣчія. Труды общества любителей россійской словесности при Императорскомъ Московскомъ университетѣ. Москва, 1823, Часть третія, С. 264 – 326.
Гоголь Н. В. Сочиненія. Т. 1 (с. 873 – 904). Москва, 1889.
Горецький П. Й. Історія української лексикографії. Київ: Вид-во АН УРСР, 1963.
Желеховський Є., Недільський С. Малорусько-німецький словар: В 2 т. Львів: З друкарні тов. им. Шевченка, 1886.
Закревський Н. Словарь малороссійскихъ идіомовъ или собраніе словъ несходныхъ съ русскими. Старосвѣтскій бандуриста, Москва, 1861, Ч. ІІІ.
Котляревскій І. Собраніе Малороссійскихъ словъ содержащихся въ Енеидѣ и сверхъ того еще весьма многихъ иныхъ, издревле вошедшихъ въ Малороссійское нарѣчіе съ другихъ языковъ, или и коренныхъ Россійскихъ, но не употребительныхъ. Енеида на малороссійский языкъ перелиціованная И. Котляревскимъ. Ч. 1. 2-е изд. Санктпетербургъ: Изд. М. Парпуры, 1808. Словник: 23 с.
Левченко М. Опытъ русско-украинскаго словаря. Киев: Типографія Губернскаго Управленія, 1874.
Москаленко А. А. Нарис історії української лексикографії. Київ: Радянська школа, 1961.
Павловський Ол. Краткій малороссійскій словар. Грамматика малороссійскаго нарѣчія (С. 24 – 74). Санктпетербург, 1818.
Словарь української мови: В 4 т. За ред. Б.Д. Грінченка. Київ, 1907 – 1909.
Словник української мови: В 11 т. Київ: Наукова думка, 1970 – 1980.
Словник української мови: В 11 т. Додатковий том. Кн. 1 – 2. Київ: ВД Дмитра Бураго, 2017.
Українсько-російський словник: В 6 т. Київ: Вид-во АН УРСР, 1953 – 1963.
Шейковський К. В. Опытъ южно-русскаго словаря. Москва, 1883. Т. V (Т – Ю). Вып. 1.
REFERENCES
Biletsky-Nosenko, P. (1966). Dictionary of the Ukrainian Language. Kyiv: Naukova Dumka (in Ukr.).
Dictionary of the Ukrainian Language: in 11 vol. (1970 – 1980). Kyiv: Naukova Dumka (in Ukr.).
Dictionary of the Ukrainian Language: in 11 vol. Edditional volume. Book 1 – 2. (2017). Kyiv: Vydavnychyi dim Dmytra Buraho (in Ukr.).
Gogol, N.V. (1889). Works. Moscow, Vol. 1 (in Rus.).
Goretsky, P.Y. (1963). History of Ukrainian lexicography. Kyiv: Vydavnytstvo AN URSR (in Ukr.).
Grinchenko, В. (1907 – 1909) (ed.). Ukrainian Language Dictionary: in 4 vol. Kyiv (in Ukr.).
Kotlyarevsky, I. (1809). Dictionary of the Little Russian word contained in the Aeneid and many others in the Little Russian, used as corrected by the words for the fourth part. St. Peterburg (in Ukr.).
Levchenko, M. (1874). Experience of Russian-Ukrainian dictionary. Kyiv: Typohrafi a Hubernskaho Upravlenia (in Ukr.).
Moskalenko, A. A. (1961). An outline of the history of Ukrainian lexicography. Kyiv: Radyans’ka shkola (in Ukr.).
Pavlovsky, Ol. (1818). A Short Little Russian Dictionary. Grammar of the Little Russian Dialect. St. Peterburg (in Ukr.).
Sheykovsky, K.V. (1883). The experience of the South Russian dictionary. Moscow, Vol. V, output 1 (in Ukr.)
Ukrainian Russian Dictionary: in 6 vol. (1953 – 1963). Kyiv: Vydavnytstvo AN URSR (in Ukr.).
Voitsechovich, I. (1883). Collection of words of the Little Russian dialect. Proceeding of the Society of Lovers of Rusian Literature at the Imperial Voscow University, Moscow, III, 264 – 326 (in Ukr.).
Zakrevsky, N. (1861). The Dictionary of the Little Russian Idioms or the Collection of Words Not Similar to Russian. Starosvetsky Bandurista, Moscow, рart III (in Ukr.).
Zhelekhovsky, Y., Nedilsky, S. (1886). (ed.). Malorus-German Dictionary: in 2 vol. Lviv: Z drukarni tovarystva imeni Shevchenka (in Ukr.).
Статтю отримано 11.11.2019