«УТИХОМИРТЕСЬ НА ЧАС І ВИСЛУХАЙТЕ МЕНЕ» (КОНФРОНТАЦІЙНІ КОМУНІКАТИВНІ СТРАТЕГІЇ В МОВІ КЛАСИЧНОЇ ТА СУЧАСНОЇ ДРАМИ)

УДК 811.161.2’38

КОРОЛЬОВА Валерія Володимирівна,
доктор філологічних наук, доцент, професор кафедри української мови Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара, просп. Гагаріна, 72, м. Дніпро, 49010;
Е-mail: koroliova@i.ua
ORCID: 0000-0002-7482-0517

Анотація

У статті проаналізовано конфронтаційні стратегії маніпулювання і мовної агресії в діалогах персонажів п’єс Івана Котляревського та Сергія Щученка. Під конфронтаційною комунікативною стратегією запропоновано розуміти ситуативний конфлікт як результат динамічної комунікативної ситуації протистояння, коли мовці обирають стратегію створення і підтримання такої ситуацій протистояння. Зазначено, що така комунікативна стратегія демонструє настанову мовця проти слухача й орієнтована на активне досягнення власних цілей без урахування інтересів партнера.

Виділено ядерні конфронтаційні тактики, окреслено процес ускладнення комунікативної ситуації через загрозу позитивному й негативному обличчю адресата. Доведено посилення рівня вербальної агресії й збільшення конфронтаційних стратегій у сучасних п’єсах порівняно з драматичними творами XVIII ст.

Ключові слова: конфронтаційна комунікативна стратегія, маніпулювання, мовна агресія, мовний конфлікт, комунікативна ситуація.

Література:

1. Дерпак О. В. Конфронтативні мовленнєві жанри: комунікативно-прагматичний та мовний аспекти: автореф. дис. канд. філол. наук. Київ, 2005.
2. Иссерс О. С. Коммуникативные стратегии и тактики русской речи. Москва: Едиториал УРСС, 2002.
3. Котляревський І. Енеїда. Наталка Полтавка. Київ: Веселка, 2000.
4. Котляревський І. Москаль-чарівник. Українська класична література: кращі комедії (С. 4 – 36). Донецьк: ТОВ «ВКФ «БАО», 2009.
5. Певнева И. В. Коммуникативные стратегии и тактики в конфликтных ситуациях общения обиходно-бытового и профессионального педагогического дискурсов русской и американской лингвокультур: автореф. дис. канд. филол. наук. Кемерово, 2008.
6. Щученко С. Давай пограємо. 2004. URL: http://www.kurbas.org.ua/ dramlab/schuchenko/Schuchenko-play1 (дата звернення: 03.10.2019).
7. Щученко С. Зачаровані потвори. Сучасна українська драматургія: альманах / упорядн. Неда Неждана (С. 226 – 271). Київ: Укр. письменник, 2006. Вип. 3.
8. Щученко С. Фелічіта. 2008. URL: http://www.kurbas.org.ua/dramlab/ schuchenko/Schuchenko-play5 (дата звернення: 03.10.2019).
9. Goff man E. On Face Work. Interaction Ritual: Essays on Face-toFace Behaviour (p. 5 – 45). London: Anchor Books, 1972.
10. Leech G. N. Principles of Pragmatics. London, NY: Longman, 1983.

Посилення рівня агресивності в сучасному суспільстві, що яскраво відбито в художній літературі, концентрує увагу дослідників на питаннях дисгармонійного спілкування. Конфлікт є основною жанровою ознакою п’єс та рушійною силою розвитку драми. Внутрішня комунікація сучасного драматургійного дискурсу переважно напружена, а почасти й дискомфортна. Це мотивовано родовою специфікою п’єси й виражено в непоєднуванні комунікативних інтенцій дійових осіб, а також зумовлено соціальними, інтелектуальними, віковими й гендерними чинниками. Зростання рівня агресивності сучасного суспільства не може не впливати на відбиття цієї тенденції в п’єсах. Зважаючи на активне обмеження комунікативного середовища дійових осіб сучасних п’єс побутовим спілкуванням, логічним стає віддзеркалення в персонажних діалогах агресивної мовленнєвої поведінки, характерної для сучасної людини в повсякденному спілкуванні, що спричинює порушення принципу ввічливості.

Цікавим у цьому разі вважаємо порівняльний аналіз вербалізації конфронтаційних стратегій у спілкуванні дійових осіб сучасних та класичних п’єс. Мета нашої статті – виявлення специфіки конфронтаційних стратегій і тактик, що використовують персонажі новітніх та класичних драматургійних творів. Джеральною базою нашого дослідження обрано твори класика української літератури Івана Котляревського (п’єси «Москаль-чарівник» та «НаталкаПолтавка») і сучасного автора Сергія Щученка («Давай пограємо», «Зачаровані потвори», «Фелічіта»).

Розглядаючи конфлікт як результат динамічної комунікативної ситуації протистояння, доречним, на наш погляд, є використання терміна «конфронтаційні» щодо стратегій, орієнтованих на створення і підтримання таких ситуацій. Зазначені стратегії демонструють настанову мовця проти слухача й орієнтовані на активне досягнення власних цілей без урахування інтересів партнера.

Серед конфронтаційних виділяють стратегії маніпулювання і мовленнєвої агресії [Певнєва 2008: 11]. Схожа класифікація в аспекті лінгвістичної генології пов’язана з членуванням конфронтаційних мовленнєвих жанрів як категорії організації мовного коду на категорично-спонукальні, негативно-оцінні та інвективні [Дерпак 2005: 9].

Конфронтаційна стратегія маніпулювання може виражатися в тактиках погрози, обурення, відмови, тиску, вимоги тощо.

Зазначені тактики спрямовані на захоплення комунікативного простору для нав’язування партнерові своїх інтересів. У межах маніпулятивної стратегії нерідко об’єднано тактики обурення й докору, напр.:

Финтик. Так що ж! Хіба-разві замужней не можна любити?

Тетяна. Запевне, що не можна. То-то ви, учені та письменні, які ви лукаві! Буцім і не розберете, що гріх і що сором! Нехай уже ми, прості люди, коли і простудимось іноді, то нам і бог вибачить: а вам усе відомо, – за те вам буде сто погибелен! Та ви ж іще вмісто того, щоб других поправляти, сами замишляєте лукавства і ні одної години не пропустите, щоб підвести кого на проступок (Котляревський 2009: 7).

Стратегія мовної агресії передбачає використання тактик образи, іронії, критики, глузування, провокації тощо. Метою тактик мовленнєвої агресії є висловлення негативної оцінки адресата й зниження рівня його самооцінки, напр.:

Тетяна. Нас, мужиків? А ти великий пан? Адже і ти мужиком був, поки тобі лоба не виголили та мундира не натягли на плечі. Якби я не жінкою була, може б була луччим солдатом, як ти. (Сміється) (Котляревський 2009: 11).

У п’єсах І. Котляревського дійові особи, застосовуючи тактику образи чи докору, обов’язково дають коментар, пояснюють адресатові причини своєї мовної агресії. Водночас у сучасній драматургії образа чи критика здебільшого автономна, напр:

Арчибальд. Припинити безглузді запитання! Швидко на сцену! Глядач чекає… Чарлі, тобі що, потрібне окреме запрошення? Чи твій мозок зовсім очманів від преферансу?

Чарлі. Що? Який преферанс? Нічого не розумію…

Арчибальд. Барбаро, розрахуйте цього телепня (Щученко 2004).

Ядерними тактиками конфронтаційних стратегій вважають докір, погрозу, образу, які можна розташувати за шкалою посилення негативної конотації від найменшої (докору) до найбільшої (образи).

У сучасній драматургії активно поєднуються тактики погрози й образи, що активізує комунікативне протистояння персонажів, напр.:

Перець. Віддайте мої гроші. Я викличу міліцію!

Сміт. Єс. А будеш, свиното, голос підвищувати, так я тебе миттєво відтарабаню, каструю, заріжу, руки-ноги повисмикаю, очі висмокчу, а кишківник на яйця намотаю. Грошей захотів? Фак тобі, а не гроші! Працювати треба! На плантації. У копальнях! У голові! Руками! Ногами. Всім та всюди! Зрозумів? (Щученко 2008).

На противагу новітнім п’єсам спілкування дійових осіб у драматургії І. Котляревського здебільшого позбавлене такого поєднання. Серед конфронтаційних тактик найуживанішою є тактика докору, менш уживаною – тактика погрози, поодинокою – тактика образи, напр.:

Микола. Ну, що ж? Возний – не взяв його враг – завидний жених. Не бійсь, полюбиться, а може, і полюбивсь уже?

Наталка (с упреком). Миколо, Миколо! Не гріх тобі тепер надо мною сміятись! Чи можна мені полюбити возного або кого другого, коли я люблю одного Петра. О, коли б ти знав його, пожалів би і мене, і його (Котляревський 2000: 269).

Конфронтація – це одностороннє протистояння в процесі мовного спілкування. За активізації конфронтаційними можуть бути як репліки-стимули, так і репліки-реакції. Водночас у п’єсах І. Котляревського відсутня відкрита двостороння конфронтація, що посилює конфліктність ситуації спілкування. Персонажі драми XVIII ст. нерідко намагаються гармонізувати вже наявний конфлікт, послабити вербальне протистояння, напр.:

Возный и Выборный (вместе). Вон, розбишако, із нашого села зараз… І щоб твій і дух не пах! А коли волею не підеш, то туда заправторимо, де козам роги правлять.

Терпелиха. Зслизни, маро!

Петро. Утихомиртесь на час і вислухайте мене: що ми любились з Наталкою, про те і богу, і людям ізвісно; но щоб я Наталку одговорьовав іти замуж за пана возного, научав дочку не слухати матері і поселяв несогласіє в сім’ї – нехай мене бог накаже! (Котляревський 2000: 275).

У наведеному прикладі використані першими (Возным і Выборным) та другим комунікантами (Терпелихою) конфронтаційні тактики загрози й образи є односторонніми для реактивної репліки третього комуніканта (Петра), який не відповідає конфронтацією. Саме це і нівелює деструктивність комунікативної ситуації.

В умовах конфлікту конфронтаційні стратегії в сучасних п’єсах характеризуються використанням тактик з високим ступенем негативності, що на конфліктному пікові перетворюють образу в самоціль комунікації, напр.:

Зінаїда. Та я мати на сто відсотків! А ось чи ти батько – це ще довести треба!
Михайло. Що ти сказала?
Зінаїда. Що чув.
Михайло. Ах, ти ж… кікіморо!
Зінаїда. Мурло!
Михайло. Дурепа!
Зінаїда. Придурок! (Щученко 2006: 264).

Реалізація конфронтаційних стратегій порушує принцип ввічливості, що лежить в основі кодексу комунікативної поведінки. Принцип ввічливості, що сформулював Дж. Ліч, полягає в шести максимах: такту, щедрості, схвалення, скромності, симпатії, згоди [Ліч 1983: 132 – 142]. Найчастіше конфронтаційні тактики порушують максими симпатії (максимального вираження симпатії щодо іншого), схвалення (мінімізації критики іншого й максимізації похвали), згоди (прагнення до згоди), скромності (мінімального вираження похвали самого себе).

Порушення принципу ввічливості Дж. Ліча ведуть до конфлікту через деструкцію позитивного й негативного обличчя комуніканта. (Термін «обличчя» («face»), уведений В. Гоффманом, трактуємо як позитивну соціальну цінність, яку кожен стверджує в комунікації з іншими і яку приймають інші [Гоффман 1972: 5 – 45]). Конфронтаційна стратегія мовленнєвої агресії загрожує позитивному обличчю (бажанню адресата бути схваленим), стратегія маніпулювання негативно впливає на негативне обличчя (потребу адресата бути незалежним, мати власний простір). Напр.:

Семен. Я працював.

Ніна. Ти працював? Ах, так, я пригадую… Ти цілий тиждень чимось торгував, доки тебе не обікрали. Потім ти працював хлопчиком на побігеньках. Потім… Що було потім?

Семен. Я сортував сміття.

Ніна. Саме так. Ти сортував сміття. Це – пік твоєї корисності. Ти нікчема, Семене. Ти – нуль без палички (Щученко 2006: 247).

Аналізовані репліки комуніканта Ніни, що вербалізують конфронтаційні тактики глузування, образи, провокації, порушують максими схвалення, симпатії та згоди й дискредитують позитивне обличчя Семена.

Отже, у проаналізованих п’єсах конфронтаційні стратегії, виражені різними тактиками, спрямовані на порушення кодексу комунікативної поведінки, що призводить до ситуативних конфліктів і перешкоджає комунікації. Сучасні п’єси демонструють ширший й агресивніший спектр конфронтаційних тактик, більшу активність їхнього застосування. Персонажі І. Котляревського нерідко демонструють бажання послабити комунікативний конфлікт, якомога швидше вийти з конфліктної ситуації, використовуючи послаблені тактики конфронтації.

Статтю отримано 18.11.2019