• info@ks.iul-nasu.org.ua
  • +38 (044) 278-42-81
  • Print ISSN 0201-419Х
  • e-ISSN 2708-9827
» Випуски збірника » 2019 » Збірник «Культура слова» - №91, 2019 » ЗАСОБИ СТВОРЕННЯ ГУМОРУ В НАРОДНИХ ПЕРЕКАЗАХ ПРО КОМІЧНІ ІСТОРІЇ В ЖИТТІ ДІАЛЕКТОНОСІЇВ (НА МАТЕРІАЛІ УКРАЇНСЬКИХ СХІДНОСЛОБОЖАНСЬКИХ ГОВІРОК)

ЗАСОБИ СТВОРЕННЯ ГУМОРУ В НАРОДНИХ ПЕРЕКАЗАХ ПРО КОМІЧНІ ІСТОРІЇ В ЖИТТІ ДІАЛЕКТОНОСІЇВ (НА МАТЕРІАЛІ УКРАЇНСЬКИХ СХІДНОСЛОБОЖАНСЬКИХ ГОВІРОК)

УДК 801.81:398.21(477.54/.62)
ORCID: https://orcid.org/0000-00025581-2204

ГЛУХОВЦЕВА Катерина Дмитрівна,
доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри української філології та загального мовознавства Луганського національного університету імені Тараса Шевченка,
пл. Гоголя, 1, Старобільськ, Луганська область, 92700;
E-mail: hlukhovtseva@gmail.соm

Анотація

У статті розглянуто засоби створення гумору в народних переказах про комічні історії з життя сільської громади, які зазвичай мають чітку структуру (обрамлення, виклад змісту, авторські ремарки) і нагадують оповідання літературного походження. Вони тяжіють до детального опису подій, у них найчастіше комедійною є сама ситуація. Мовними засобами створення гумору в народних розповідях є вдалі епітети, слова з експресивним значенням, дієслова з яскравою конотацією, повтори. Значну роль оповідачі відводять конфліктному діалогу, іронійному висловлюванню.

Ключові слова: діалектна розповідь, комічне, наратив, ситуативні і мовні засоби створення комічного.

 

Записувачі діалектних текстів звертають увагу на розповіді про народні обряди, відзначення календарних свят, автобіографічні оповіді, спогади про минуле, певні історичні події, наративи про господарську діяльність селян у минулому й сучасному, народні ремесла тощо [Говірки 2013; Глушко2017; Павлюк 2003; Українські говірки 2005; Ястремська 2008; Пшепюрська-Овчаренко 2007; Рудницький 1978]. Серед найбільш популярних текстів знаходимо й перекази про комедійні історії із життя сільської громади. Ці сюжетні тексти мають чітку композицію. Вони нагадують народні оповіді, записані фольклористами у ХІХ столітті чи на початку ХХ, що стали хрестоматійними. До них відносимо, наприклад, переказ про свата, комізм ситуації якого заснований на омонімах сват1ʻбатько невістки чи зятяʼ і сват2ʻпаличка, яку використовують ткачі для намотування цівкиʼ: О|дин ткач’ |п·іс’л’а с|мерти по|паў у ад / і ўсе приеч’ан|дал’:а т|кац’ке заб|раў іс:о|бойу // а с|вата / |палиеч’ка / на йа|ку над’і|вайеіц’:а |ц’іўка ĭ ўкла|дайеіц’:а ў |ч’оўниек / за|буў // ко|ли йо|го зуст|р’іли |б·іл’а во|р’іт / то в·ін і |каже / оĭ / п·ідож|д’іт’ / йа с|вата за|буў / ш·ч’е ĭ йо|го приехва|т’у // а ч’ор|ти по|думали / ш·ч’о це йо|го сват тежш приеп|ре ўсе приеч’ан|дал’:а / і |кажут’ / да ну теи|бе / і|ди зс тво|йім с|ватом |луч’:е у раĭ // так ткач’ і по|паў у раĭ// (Записано від Кондратенко Ніни Іванівни, 1920 р. н., с. Червонопопівка, Кремінський р-н, Луганська обл.; запис 2009 року).

Хронологічно народні оповідання іронійного змісту можуть бути більш чи менш давніми. Вони нерідко стають базою для фразеологізмів, прізвиськ, гуморесок. Деякі з них відображають давні вірування селян тощо.

Завдання цієї статті вбачаємо в тому, щоб актуалізувати питання про засоби створення комічного в народних розповідях, записаних на Східній Слобожанщині.

Вивчення комічного як лінгвістичної категорії можна розглядати в аспекті естетико-філософському, соціокультурному, лінгвокультурному, лінгвістичному [Лук 1977]. Беручи за основу природу виникнення комічного, тобто те, що, за задумом автора, містить гумористичний потенціал, учені всі жарти поділяються на ситуативні й мовні. У ситуативних жартах природа комічного пов’язана із самою ситуацією, адресат розуміє гумор не через інтерпретацію мовних знаків, а через безпосереднє сприйняття певної події. Мовні елементи таких жартів є суто елементами випадку, що стався. Вони функціонують так само, як і дії героїв або динамічні зміни. Такі мовні елементи не створюють протиріч, закладених у жарті, вони просто повідомляють адресатові певну інформацію, необхідну для створення комічного потенціалу, указуючи на певний аспект ситуації, не надаючи оцінки чи інтерпретації. Видається можливим назвати таку функцію вербальних знаків у жартах індикативною [Барсукова 2014: 2].

У мовних жартах природа комічного породжується саме у вербальній площині, при чому ситуація є суто фоном для жарту, його контекстом. Мовні жарти будуються виключно на репліках героїв, які при цьому можуть не виконувати ніяких активних дій, і обставини ситуації взаємодії залишатимуться незмінними [Барсукова 2014: 3].

Нагадаємо, що свого часу Цицерон у трактаті «Оратор» запропонував першу формальну класифікацію гумору, розділивши комічне на два основних типи: 1) смішне, що засноване на конкретній ситуації; 2) смішне, що базується на словесному оформленні (абсурд, двозначність, несподівані висновки, каламбур, алегорію, протилежність, уявну простоту, карикатурне зображення, порівняння (схожість), протиріччя (суперечність), нездійснене очікування, ухильність, іронію, метафору [за: Лук 1977: 28].

У народних розповідях, записаних на Східній Слобожанщині, зазвичай ситуативні засоби створення комічного поєднано з мовними, що сприяє відтворенню комедійних ситуацій, у які потрапляли члени мовної спільноти.

Скажімо, розповідь, записана в с. Булавинівка, має обрамлення, у якому мова йде про давні демонологічні вірування селян, які й спричинили неправильне розуміння подій. Воно виконує функцію авторської ремарки, яка уточнює і час, коли відбулася подія, і обставини, які її супроводжували.

Респондентка, на наш погляд, добре володіє засобами художньої обробки тексту. Тому з метою кращого відтворення комічної ситуації, оповідачка досить уважна до деталей, використовує повтори (|в·ід’ма / жие|ва |в·ід’ма / насто|йаш·ч’а |в·ід’ма), уточнює свої слова (Ко|лис’ та|к·і л’уц’|к·і ст|рахи / |в·ера ў в·ідм·іў / |в·ера ў йа|кус’ та|ку |силу), сумлінно описує, де хто сидів і в якій позі, що тримав у руках тощо. Оригінально авторка наративу називає дійових осіб, характеризуючи кожного, хто жив у цій хаті, уживаючи при цьому і нейтральні найменування (син, ха|з’айін, ч’оло|в·ік, |мати), і конотовані (ста|ра |ж·інка, ц’і захиесние|ки во:ру|жон’і). Описи її іноді короткі, але повні (зви|чаĭна о|с’ін’:а |темна н’іч’ / сеи|ло / с’|в·ітла ш·ч’е неибу|ло/). Емоції дійових осіб передано з допомогою вигуків (оĭ |Боже; |Господи). Накопичення дієслівних форм (во|ни так пеиреил’а|калиес’а / |баба ўз’а|ла |ножик / |с’іла напо|р’іг / син ў|з’ав со|киру / с’іў напо|р’іг / |дума / ну прос|нец’:а |в·ід’ма / |будеим ш·ч’ос’ ро|бит’ // ц’а |в·ід’ма спо|к·іĭно дос|пала / |с’к·іки там мож|ливо / прос|пала / ўста|йе / |думайе) допомогло передати послідовність та характер перебігу подій, вчинки головних дійових осіб. Опис реакції тих людей, які вже знали, що сталося в селі, здійснений із використанням влучних фразеологізмів (а сеи|ло зажиево|ти беи|рец’:а / моў|ч’ат’ / мор|гайут’ другд|ругу / а|га //).

Наводимо текст оповіді: Ко|лис’ та|к·і л’уц’|к·і ст|рахи / |в·ера ў в·ідм·іў / |в·ера ў йа|кус’ та|ку |силу // буў та|киĭ ў сеи|л’і |випадок / ко|ли ш·ч’е неибу|ло ц’і|йейі т|раси / небу|ло до|роги / і от / |п·із’н’оĭ |ос’ін’:у / ко|ли до|рога |зовс’ім бу|ла роз|бита / зупие|ниўс’а а|тобус / звие|ч’аĭно / це |перш·і бу|ли та|к·і аў|тобуси ў |наш·іĭ кра|йін’і / ма|лен’к·і та|к·і / ш|видко ла|малиес’а і бу|ло ба|гато |нав·іт’ неитіл’ки тра|г·іч’них / ну і с’м·іш|них |випадок // ў |нашому сеи|л’і ко|лис’ т|рапиеўс’а та|киĭ  дес’ с’м·іш|ниĭ |випадок // пола|маўс’а аў|тобус / го|дин ўже |дес’ат’ бу|ло / |дев·йат’ |веч’ора / зви|чаĭна о|с’ін’:а |темна н’іч’ / сеи|ло / с’|в·ітла ш·ч’е неибу|ло / і ос’ / ну / паса|жири |думали|думали / ну де д’і|вац’:а / і хто / де м·іг / хтос’ у ста|ру ха|тину / а хтос’ по|бачиеў / |добре / ш·ч’о неи|диўл’ачис’ / ш·ч’о |п·із’н’а |ос’ін’ бу|ла / а н’іч’ бу|ла |дуже те|пла / хто на |с’іно попро|сиўс’а / хто де // і от ўод|ну ха|тину за|ходит’ |ж·інка / с|тукала / с|тукала / ха|з’айіни сп|лат’ / во|на в·ідк|рила д|вер’і / во|ни неиза|ч’инеин’і / во|на за|ходиет’ ў веи|ранду / |с’іни то|д’і с’іл’с’|к·і / за|ходиет’ ў с’іл’с’|к·і |с’іни / |дивиец’:а там йа|киĭс’ тап|ч’ан сто|йіт’ / во|на л’аг|ла / |дума пеиреисп|л’у / |поки поч|нут’ крие|ч’ати зб·ір нааў|тобус / л’аг|ла і ўсе // |першием прос|нуўс’а син ўц’іĭ с’ім·|йі / ха|з’айін / в·ін йак гл’|ануў / |ж·інка леи|жит’ / оĭ |Боже / |в·ід’ма приеĭш|ла сеи|ред |ноч’і / а во|ни бу|ли |т’іл’ки з |матреийу / а |ж·інка наў|ч’алас’а ў інстие|тут’і / і неибу|ло йі|йї ў цеĭ ч’ас // в·ін |буде |мат’ір / |бабушка ўста|йе |тоже / оĭ |Боже / |в·ід’ма / жие|ва |в·ід’ма / насто|йаш·ч’а |в·ід’ма / ну шо ро|бит’ / во|ни так пеиреил’а|калиес’а / |баба ўз’а|ла |ножик / |с’іла напо|р’іг / син ў|з’ав со|киру / с’іў напо|р’іг / |дума / ну прос|нец’:а |в·ід’ма / |будеим ш·ч’ос’ ро|бит’ // ц’а |в·ід’ма спо|к·іĭно дос|пала / |с’к·іки там мож|ливо / прос|пала / ўста|йе / |думайе / ш·ч’ож та|ке / напо|роз’і сие|дит’ ста|ра |ж·інка і |ножик |коло |нейі леи|жит’ / сие|дит’ ч’оло|в·ік / |тоже з со|киреийу // во|на ĭ |дума / |б·ід’н’і |л’уди / спо|к·іĭно ўс|тала / подие|вилас’ на |них і |думайе / |Господи / до|ч’огож во|ни доро|билиес’а / ба|бус’а / |мабут’/ |ч’істиела бур’а|ки / і так і зас|нула / а в·ін / |певно /дро|ва ру|баў / та так і сие|дит’ напо|розі / і спо|к·іĭно пос|тойала / подие|вилас’а та ĭ п·іш|ла // а ц’і захиесние|ки во:ру|жон’і / йак сх|вач’уйуц’:а / неи|ма |баби / оĭ |Боже / виел’і|тайут’ навулиеці |ранком // товариеш·|ч’і / та|кі пеиреи|л’акан’і / товариш·|ч’і / та шож нам / ўнас |в·ід’ма бу|ла у бу|динку / а так / а так / а сеи|ло зажиево|ти беи|рец’:а / моў|ч’ат’ / мор|гайут’ другд|ругу / а|га // а |пот’ім / ко|ли ўже ўсе за|к·інч’илос’а / поч’а|ли розмоў|л’ати / |л’уди доб’р’і / та цеж аў|тобус пола|маўс’а / і ў нас / і ў нас / і ў нас ноч’у|ваў / ў нас ч’оло|в·ік / нас |ж·інка з дие|тинойу / а ў нас |зовс’ім на|с’ін’і спали / ми неи|бач’или / ўже |ранком по|бач’іли / ш·ч’о |ж·іноч’ка ўста|йе / ну ўста|йе / поприев·і|талиес’а / і ўсе // пеиреисту|пайе т|рет’е тиес’ач’о|л·іт’:а / а каз|ки |Гогол’а і |теш·ч’о / взага|л’і |виробиелос’ ўна|род’і за|лишиело та|ку веи|ликувеи|лику |пам·йат’// (Записано від Золотарьової Лідії Дмитрівни, 1948 р. н., с. Булавинівка, Новопсковський р-н, Луганська обл.; запис 2009 року).

Усний характер оповідей зумовив певні особливості побудови висловлювання, зокрема: наявність випадків неузгодженості членів речення (бу|ло ба|гато |нав·іт’ неитіл’ки тра|г·іч’них / ну і с’м·іш|них |випадок); уживання перерваних і неповних конструкцій (оĭ |Боже / виел’і|тайут’ навулиеці |ранком // товариеш·|ч’і / та|кі пеиреи|л’акан’і / товариш·|ч’і / та шож нам / ўнас |в·ід’ма бу|ла у бу|динку); оперування дієслівними формами однини і множини, що тяжіють до одного підмета (а сеи|ло зажиево|ти беи|рец’:а / моў|ч’ат’ / мор|гайут’ другд|ругу); функціонування надлишкових мовних одиниць (ў |нашому сеи|л’і ко|лис’ т|рапиеўс’а та|киĭ дес’ с’м·іш|ниĭ |випадок); використання слів, що структурують висловлювання, активізують увагу слухача (і ос’ / ну / паса|жири |думали|думали / ну де д’і|вац’:а); метамовні відступи (во|на за|ходиет’ ў веи|ранду / |с’іни то|д’і с’іл’с’|к·і / за|ходиет’ ў с’іл’с’|к·і |с’іни).

В оповіді, записаній в с. Іллічівка Троїцького району, обрамлення налаштовує слухача на те, що розповідь буде смішною, проте кумедною є передусім сама описана подія. Засобами гумору в цьому випадку виступає передусім протиставлення, створене описом недбалого ставлення Ступака до роботи в колгоспі та раптового бажання самому вбити бика, що саме по собі викликає інтерес і сміх в односельців. Суттєвого значення в тексті набувають дієслова, якими, з одного боку, схарактеризовано спостерігачів (|бач˙імо і|де з ру|жом; нам ў|же сʼ|м˙ішно с|тало; сие|дим же ж ў|же зали|вайемс’а; ми аж при|с’іли од сʼ|м˙іху), а з іншого – дії самого Ступака (розго|н’айец:’а з ку|валдой / йак ў|даре; іш|ч˙е раз соби|райец:’а |бит’ / та йак пролеи|тит’ |мимо би|ка), його зовнішність (ў Ступа|ка гла|за зро|билис’а к|руглими). Помічаємо, що рішучі дії Ступака номіновано дієсловами, ускладненими словом як, що створює ефект раптовості і непередбачуваності (йак ў|даре, йак пролеи|тит’). І хоч оповідачка переказує подію, свідком якої був її чоловік, вона вміло його характеризує, бо він роз|кажчик |був з|морниĭ.

Наводимо оповідь у повному обсязі: На ро|бот’і бу|ли сво|йі іс|тор’ійі // а во|но йак / ў|с’і м˙іж со|бойу ку|ми / неи дие|вилис’а с’|к˙іл’ки |год |каждому / а |д’ед’ушка / |м˙іĭ чоло|в˙ік / йак п|риĭде / йак нач|не розўл’і|кат’ |нас ан’еіг|дотами// а |в˙ін |тоже ро|биў на х|верм˙і / з’і|моĭ |с’ілос роз|возиў // од|ного |разу зай|шоў до |нас / а ми сие|д’іли йа / мо|йа ку|ма |баба |Маĭка / |Гал’а Волко|ва і ще д|руг˙і до|йарки / за|ходе |Фед’а з Ступа|ком / і |каже / |ш˙ас розка|жу іс|тор’ійу сʼм˙іш|ну// на|чал’ник ска|заў би|ка за|бит’ // ну ĭ Сту|пак ска|заў / шо |бит’ |буде |в˙ін // по|б˙іг ў|з’аў ку|валду / веи|ликиĭ моло|ток// при|б˙іг до|вол’ниĭ / шо мол йа сам йо|го заб|˙йу // а ми з |кумом сто|йімо і |дивиемс’а / шо ж в˙ін |буде ро|бит’ // і |бач˙імо і|де з ру|жом |Іван І|ванович // ми йо|му к|рикнули / щоб п˙ідож|даў / бо |буде |бит’ Сту|пак// а нам ў|же сʼ|м˙ішно с|тало / то|го шо ми з|найемо / йак Сту|пак ро|бит’ ў|м˙ійе // н’е / в˙ін ко|н’ешно |дома робо|т’ачʼш˙іʼ / а йак на ро|бот’і / то ў |н’ого |шос’ неи вие|ходило // |в˙ін |т’іл’ки |йакаў / хваст|ливо по|водиеўс’а // і сие|дим же ж ў|же зали|вайемс’а / а |Фед’а |каже / та дос|лухаĭте ж до кон|ц’а // ну ми з Волко|вим прив˙а|зали би|ка // а в˙ін к|рутиц:’а / виерие|вайец:’а / ну прив˙а|зали // Сту|пак розго|н’айец:’а з ку|валдоĭ / йак ў|даре / і неи ў |лоб би|ку / а |мимо// |бик же ж ш˙е |дужче загарц’у|ваў // ў Ступа|ка гла|за зро|билис’а к|руглими // в˙ін шч˙е от|ходе / іш|ч˙е раз соби|райец:’а |бит’ / та йак пролеи|тит’ |мимо би|ка // ми аж при|с’іли од сʼ|м˙іху // а І|ван І|ванович со|б˙і з|боку см˙і|йец:’а // ти б |бачила д’ів|чат / йа|к˙і с|лухали |д’едушку / а |в˙ін же ш|ч˙е йак роз|каже / а |в˙ін же ж |може шч˙е й ув˙і|л’ічіт’ // |в˙ін ў |мене роз|кажчик |був з|морниĭ// ў ком|пан’ійах ўс’іг|да п˙і|д:ержуваў роз|мову // ну с|лухаĭ|дал’ше // ну ми ж сʼм˙і|йемс’а / Сту|пак іш|ч˙е й т|рет’іĭ|раз розга|н’айец:’а / а І|ван І|ванович |каже шо да|ваĭ же ж йа|вистрел’у ў |лоб// а Сту|пак йо|му / та ти та|киĭ же ко|сиĭйак і йа// |п˙ісʼл’а т|рет’ого роз|гону Сту|пак |так і неи по|паў// а би|ку на|в˙ерно надо|йіло ў|се це / |в˙ін йак од’ір|веиц’:а// хара|шо |хот’ Сту|пак ш|видко ўсʼ|п˙іў од’іĭ|ти по|дал’ше / а по|том і ўтек|ти // ми з |кумом сто|йали ў |цеĭ|час за ого|рожеву// так |бик на І|вана І|вановича |б˙ігти с|таў // но |тоĭ моло|дец’ // ўсʼп˙іў |вистрелит’ йо|му ў |лоб// а |сам же зл’а|каўс’а і по|чаў т’і|кат’ // ну |бик ў|се ж та|ки ў|паў // ми п˙ід’ійш|ли і до|р’ізали йо|го // ну ми й посм˙і|йалис’а то|д’і// (Записано від Левенець Антоніни Тихонівни, 1942 р. н., с. Полтавське, Троїцький р-н., Луганська обл.).

У народному переказі, записаному в с. Новобіла, використано комедійну ситуацію, яка була створена самим же учасником події. Змістове обрамлення тексту, докладність і детальність у викладі сюжету, повтори, вставлені конструкції наратора відповідають жанру народного переказу, хоч вони мають додаткове смислове навантаження, тоді як основне полягає саме в комедійності подій.

Отже, основним гумористичним засобом у цьому тексті є сюжетна лінія переказу: Ко׀лис’ і ан’ік׀дот буў // ׀обш’ем ко׀лис’ же ׀йіздиeли і хо׀дили / о׀дин пан ׀йіхаў у׀же ׀п.ізно бу׀ло / преихваǀтило / хут’і׀рок так неивеи׀ликиĭ і ׀сонце заĭш׀ло і завеи ׀ру’ха і мо׀розс страш׀ниĭ // ׀дивиeц’:а к׀раĭн’а ׀хата / ну ׀дума / за׀йіду с’у׀ди  впро׀с’ус’а ноч’у׀ват’ // в.ін за׀йіхаў / там жиe׀ла ўдо׀ва // та так ׀б.ідно жиe׀ла / страш׀не // в.ін пеиреиноч’у׀ваў у ׀нейі та й пеи׀та ў׀ранц’і / т’отко / шо  ви так ׀б.ідно о׀це жеивеи׀те / а о׀на ׀каже / а шо о׀но ׀буде гл’а׀ди ׀б.ідно / це ж ми ׀заразc׀п’енс’ійу полу׀ч’айем / а бу׀ло ж і та׀ке / шо ра׀н’іше ׀п’енс’ійі не бу׀ло  і ׀сили не бу׀ло ху׀добу деир׀жат’ / о׀то ׀буде ׀гореч’ко / от ׀ч’ого іш׀ли до ׀того приeĭш׀ли // ага / а в.ін / ׀каже /та ви а׀бо б во׀рожкойу захо׀дилиeс’а у л’у׀деĭ воро׀жит’ / а во׀на / каже / та йа не ў׀м.ійу // йа вас / каже / наў׀ч’у // проч’i׀таĭте т׀рич’і Отч’е׀наш / а то׀д’і ка׀ж’іт’ по׀собиeц’:а ч’орт йо׀го беи׀ри й не по׀собиeц’:а ч’орт йо׀го беири // в.ін посм.і׀йаўс’ та й по׀йіхаў // а о׀на с׀тала во׀рожкойу / ц’а ׀баба / і во׀роже / ў׀с’і до ׀нейі ĭ׀дут’ / пома׀га // прош׀ло ба׀гато го׀діў/ у׀же  в.ін ста׀риĭ і ׀баба ц’а ста׀ра с׀тала  // в.ін за׀буў / в.ін п׀росто посм.і׀йаўс’ та й по׀ĭйіхаў // йіў׀рибу і уда׀виўс’ ׀рибойу і де ׀т.іки не ׀йіздиў / де не ׀йіздиў н’і׀ч’о не з׀робл’ат’ вра׀ч’і // в.ін по׀ч’уў / шо ў йа׀комуто сиe׀л’і йест’ во׀рожка // в.ін приe׀йіхаў до ׀нейі / во׀на ж поч’а׀ла йо׀го воро׀жит’ // ׀ч’уйе / а о׀на проч’i׀тала т׀рич’і Отч’е׀наш / та ĭ׀каже по׀собиeц’:а ч’орт йо׀го  беи ׀ри  ĭ не по׀собиец’:а ч’орт йо׀го беири //  а в.ін по׀н’аў / до йа׀койі в.ін во׀рожки по׀паў та йак ч׀михне / а к.істоч’ка ĭ ׀вискоч’iла // а в.ін то׀д’і пиe׀та / ׀женшчина / хто вас наў׀ч’iў воро׀жит’ / а о׀на / ׀каже / о׀так і о׀так йа׀киĭс’ пан ме׀не наў׀ч’iў воро׀жит’ // оце ж / каже/ йа вас наў׀ч’iў  /  а ви ж ме׀не і ׀вил’іч’іли // (Записано від Хижняк Ніни Григорівни, 1937 р. н., освіта середня спеціальна, с. Новобіла, Новопсковський р-н, Луганська обл.; запис 2012 року).

У тексті емоційність висловлювання створена завдяки вдалому використанню епітетів (хут’і׀рок так неивеи׀ликиĭ; завеи ׀ру’ха і мо׀розс страш׀ниĭ; к׀раĭн’а ׀хата), слів з експресивним значенням (׀б.ідно жиe׀ла / страш׀не; о׀то ׀буде ׀гореч’ко). Розповідь має авторські ремарки (а шо о׀но ׀буде гл’а׀ди ׀б.ідно / це ж ми ׀заразc׀п’енс’ійу полу׀ч’айем /  а бу׀ло ж і та׀ке / шо ра׀н’іше ׀п’енс’ійі не бу׀ло  і ׀сили не бу׀ло ху׀добу деир׀жат’), які дають змогу уточнити обставини події. Важливим є конфліктний діалог подорожнього й господині, яка дозволила переночувати в хаті (та ви а׀бо б во׀рожкойу захо׀дилиeс’а у л’у׀деĭ воро׀жит’ / а во׀на / каже / та йа не ў׀м. ійу). Ключовим у наративі є іронійне висловлювання а то׀д’і ка׀ж’іт’ по׀собиeц’:а ч’орт йо׀го беи׀ри й не по׀собиeц’:а ч’орт йо׀го беири, що дозволило подорожньому пригадати події далекої давнини.

Перекази про комедійні бувальщини сільського життя іноді ставали ґрунтом для ареальних фразеологізмів, обмежених у вживанні мешканців окремих населених пунктів. Так, скажімо, у с. Новобіла вживають фразеологізм не журись, Уляно, що має таке значення: ʻне варто сподіватися на щось добреʼ. Про виникнення цього вислову розповідають таке: Во вǀремʼа воĭǀни провоǀжали солǀдата ўсʼім сеǀлом// от раз набǀралосʼа призиўнǀикˑіў баǀгато// ўсе сеǀло ǀвиĭшло// ǀкажда ǀжˑінка за своǀйїм чʼолоǀвˑіком пǀлачʼе// і Уǀлʼана Хǀристенкова стоǀйїтʼі пǀлачʼе за своǀйім чʼолоǀвˑіком// а Миǀкола хоǀтʼіў йїǀйї тǀрохи поǀрадуватʼ// стаў на пеǀнʼок/ на пʼідǀвишчʼенʼ:а ĭ ǀкаже «не жуǀрисʼ/ Уǀлʼано/ ǀпоки йа жиǀвиĭ ǀбуду/ ти ǀбудеш обезǀпечʼена» // Уǀлʼана обнʼаǀла трʼох своǀйіх сиǀнʼіў і шчʼе ǀбˑілше запǀлакала// ǀкˑінчʼиласʼа воĭǀна/ хто осǀтаўсʼа жиǀвиĭ/ тоĭ верǀнуўсʼа доǀдому/ а Миǀколи неǀма/ пǀлачʼе Уǀлʼана// аж тут хтосʼ поǀбачʼиў Миǀколу і скаǀзав Уǀлʼянʼі/ шо вˑін присǀтаў до однˑіǀйейіǀжˑінки з сǀусʼіднʼого сеǀла і там жиǀве// с тих пˑір у нас шутǀкуйутʼ так / йаǀшо знаǀйутʼ/ шо нʼіǀчʼого не ǀбуде/ то ǀкажутʼ «не жуǀрисʼ/ Уǀлʼано/ ǀпоки йа жиǀвиĭ ǀбуду/ ти ǀбудеш обезǀпечʼена» або «не журисʼ / Улʼано» (Записано від Лівінського Володимира Афанасійовича, 1936 р. н., освіта середня спеціальна; с. Новобіла, Новопсковський р-н, Луганська обл.; запис 2012 року).

У тексті засобом створення гумору став дисонанс, що виявляється при зіставленні змісту слів відданості дружині, сказаних чоловіком перед довгою розлукою з родиною (у нього залишалося вдома троє маленьких синів), і його подальшої поведінки, коли чоловік покинув сімʼю і став жити з іншою дружиною, розбіжність між словами і діями головного героя.

Перекази про виникнення прізвиськ також нерідко містять у собі комедійні історії. У рукописній книзі О. М. Погорєлого «З минулого і сучасного до невідомого майбутнього» (про історію с. Проїждже Новопсковського р-ну Луганської області) подано чимало розповідей про виникнення прізвиськ. Усі вони написані літературною мовою з елементами народного мовлення, бо побудовані на основі народних переказів. Ось один із них: Наглядачем став Рибальченко Іван Хомич (дід Затірочка). Він був природженим косарем, за день міг скосити вручну косою до 1 га жита чи пшениці. Якщо за одним косарем ставили снопи в’язати одну жінку, то за ним – дві. Але він і двох заморював.

Робив здорово і їв здорово. Одного разу йому підлили в затірку, яку він дуже любив (а тоді це була найперша страва селянина), сирої води. Опісля цього на нього напала «швидка». Та він не розгубився. Зняв штани і зостався в одній сорочці, а вона була довга, майже до колін. Продовжував косити, бо треба ж було виконати й перевиконати план (сім’я була велика), за неї давали хліба… За це йому дали вуличне прізвисько Затірочка [Погорєлий 1993, І].

На основі комедійних оповідань місцеві письменники складають гуморески, пишуть вірші. Скажімо, у селі часто чоловіки розповідають, як вони доїли корову, коли дружина кудись від’їжджала. Така розповідь завжди містить багато смішних подробиць, що й відображено в гуморесці «Під корову не сідай»: Ну шч.е розска׀жу ос׀тан’:у гумо׀ресочку // нази׀вайец’:а во׀на «П.ід ко׀рову неи с’і׀даĭ» // пода׀лас’а ׀ж.інка з ׀дому ку׀пити об׀новку // довеи׀лос’ меи׀н’і са׀мому до׀йіти ко׀роўку // на׀д’іў п׀лат’:а/ похми׀ливс’а / Ка׀лина н’ух׀нула // ў׀з’яў д’іĭ׀ниц’у / примос׀тиўс’а / та Ка׀лина йак дрик׀нула // довеи׀лос’ ў ку׀ток леи׀т’іти / на׀биў ׀л’ікот’ / ׀око // придие׀виўс’а / примос׀тиўс’а / ׀с’іў з ׀л’івого ׀боку // йа на п׀равиĭ / з׀ноў дри׀кайе / ч.іп׀л’айе ро׀гами // по об׀лич.:у попа׀дайе хвос׀том з рип.а׀хами // диер׀жи х׀востик / ׀кин’ ма׀шинку / гу׀кайу йа ׀Л’он’і // йа тим ׀часом то׀б.і ׀синку на׀дз.уркайу ׀мон’і // ׀ледве ўд׀вох то׀д’і здо׀йіли/ ко׀рову ми з ׀сином // ўсе це ׀бачили су׀с’іди // см.і׀йалис’ за ׀тином // ׀л’уб.і д׀руз’і пам.йа׀тайте / ко׀ли з ׀рота ׀пахне / п.ід ко׀рову неи с’і׀даĭте / бо ро׀гами в׀даре // а на с׀цену ви׀ходила ў та׀кому ׀образ’і / п.ід ру׀койу ст’і׀лец’ / на ру׀ц’і д’іĭ׀ниц’а / пеиреи׀в.йазаниĭ ׀л’ікот’ / пеиреи׀в.йазане ׀око // ў ׀ж.інчиному п׀лат’:і // на голо׀в.і ׀хустка // ну і приĭш׀лос’ о׀так же і до׀йіт’ ко׀рову // ну наў׀чимс’а / в׀рем.а п׀риĭде нау׀чусь ішч.е // (Записано від Пузанкової Любові Пантилеївни, 1946 р. н., с. Іллічівка, Троїцький р-н, Луганська обл.; запис 2013 року).

Отже, усні розповіді діалектоносіїв про смішні історії із життя сільської спільноти мають чітку структуру (обрамлення, виклад змісту, авторські ремарки). Це сюжетні наративи, у яких легко виділити зачин, зав’язку, розвиток дії, кульмінацію, розв’язку, що наближує їх до оповідань літературного походження. Вони тяжіють до детального опису подій, передачі найменших подробиць, у них найчастіше комедійною є сама ситуація, подія, поведінка односельця тощо. Засобами вираження гумору в народних розповідях є вдалі епітети, слова з експресивним значенням, дієслова з яскравим конотативним значенням, повтори, опис зовнішності дійової особи і слухачів, перифрази тощо. Значну роль оповідачі відводять конфліктному діалогу, іронійному висловлюванню, яке нерідко стає ключовим, виконує основну текстотвірну функцію.

 

Барсукова В. І., Топачевський С. К. Перекладацький підхід до класифікації жартів. Житомир, 2014.

Глушко М., Хомчак Л. Надсяння: традиційна культура і побут (етнолінгвістичні скарби). Львів, 2017.

Говірки Черкащини. Збірник діалектних текстів. Упоряд. Г. І. Мартинова, Т. В. Щербина, А. А. Таран. Черкаси, 2013.

Лук А. Н. Юмор. Остроумие. Творчество. Москва: Искусство, 1977.

Павлюк М., Робчук І. Українські говори Румунії: діялектні тексти. Едмонтон; Львів; Нью-Йорк; Торонто: [б. в.], 2003.

Погорєлий О. М. З минулого і сучасного до невідомого майбутнього. Т. 1. 1993; Т. ІІ–ІІІ, 2005 (рукопис).

Пшепюрська-Овчаренко М. Надсянський говір. Мова українців Надсяння (С. 88 – 266). Перемишль, 2007.

Рудницький Я. Українська мова, її початки, історія й говори. Сідней; Канберра, 1978.

Українські говірки південно-західного наріччя: тексти. Упоряд. Н. М. Глібчук. Львів, 2005.

Ястремська Т. Традиційне гуцульське пастухування. Львів, 2008.

 

REFERENS

Barsukova, V.I., Topachevsky, S.K. (2014). Translational approach to the classifi cation of jokes. Zhytomyr (in Ukr.).

Glushko, M., Khomchak, L. (2017). Nadiania: Traditional Culture and Life (Ethnolinguistic Treasures). Lviv (in Ukr.).

Hlibchuk, N. M. (2005) (compiler). Ukrainian sayings of the southwestern dialect: texts. Lviv (in Ukr.).

Luke, A. N. (1977). Humor. Wit. Creativity. Moscow: Iskusstvo (in Rus.).

Martynova, H. I., Shcherbyna, T. V., Taran, A. A. (2013). Cherkasy region speeches. Dialect. Collection. Cherkasy (in Ukr.).

Pavliuk, M., Robchuk, I. (2003). Romanian Speeches in Romania: Actual Texts. Edmonton; Lviv; Niu-York; Toronto (in Ukr.).

Pohorielyi, O. M. (2005). From the past and present to the unknown future. Vol. 1. 1993; Vol. II–III (manuscript) (in Ukr.).

Pshepiurska-Ovcharenko, M. (2007). The Nadian speech. Language of Ukrainians. Peremyshl, 88 – 266 (in Ukr.).

Rudnytskyi, Ya. (1978). The Ukrainian language, its beginnings, history and speeches. Sidnei; Kanberra (in Ukr.).

Yastremska, T. (2008). Traditional Hutsul herding. Lviv (in Ukr.).

Статтю отримано 09.11.2019